Biдкpивши двеpi, почулa глyхе гapчaння i побaчилa якуcь твapинy зa кiлька метрiв вiд мeнe. «Тaм нa двоpi якийcь 3вip, i вiн гapчить!»

Минулий новий рік ми домовилися святкувати великою компанією у друзів. Вони якраз незадовго до того придбали будиночок під дачу і запросили нас туди.

Я і ще одна наша подруга — Маринка — визвалися поїхати раніше, щоб допомогти господарям все підготувати вже на місці. Їхали окремо, попереду на своїй машині Толік та Оля, а ми позаду них.

По дорозі почався сніг. Чим далі, тим сильнішим ставав снігопад, якби господарі не їхати попереду так жваво і спокійно, ми б вже повернули назад, а так — негоже якось, тому намагалися просто не загубити їх. Вже коли заїхали у дачний кооператив, сніг ішов стіною, самі ми дорогу точно не знайшли б.

Зате будиночок, де ми збиралися зустрічати рік, виглядав справді гарно, наче з різдвяних листівок — низенький, засніжений. Всередині було холодно, тому Толя одразу пішов розпалювати пічку, щоб ми трохи зігрілися.

Тут почалися проблеми. Виявилося, що ми без світла — через сніг обірвалися дроти, тому доведеться зустрічати новий рік без комфорту — ніж чайник поставити, бо він електричний, ні мобільні підзарядити, ні музику включити, відповідно. Це засмутило всіх, але нічого не зробиш. Ми розшукали свічки, приготували для романтичного святкування і посідали ближче до грубки грітися. І тут Толя щиро вилаявся — ми були і без води теж. Насос електричний, тому одне без іншого не працює. Одразу видно, що рік свині — негаразд за негараздом.

«То виходить, у нас зовсім нічого пити?» — занепокоїлася Марина.
Оля заспокоїла нас тим, що є багато бутилів компоту і яблучного соку, які вона сама консервувала влітку, та й шампанським ми запаслися — від спраги не будемо страждати.

Сік соком, але було б класно зігрітися чимось теплим, і до мене прийшла ідея: набрати снігу надворі і розтопити його у пічці — матимемо собі з чого чаю зробити. Я вирушила за снігом, але далеко не дійшла — відкривши двері, почула глухе гарчання і побачила якусь тварину за кілька метрів від мене. Ведмідь? Вовк?  Якийсь час я завмерла на місці від страху, а потім зачинила двері. Переляк трохи минув і я повернулася до всіх.

«Там на дворі якийсь звір, і він гарчить!»
«У нас тут диких звірів немає, що за один?» — Толік пішов до дверей, аби розібратися, не звернувши увагу на нервові прохання Олі не наражати себе на небезпеку.

Виявилося, що це був сусідський алабай, який перестрибнув через паркан і прийшов нас навідати. Толя взяв щось з наших святкових припасів і знову відкрив двері, аби пригостити страшного звіра. Той взяв смаколик і одразу ж пішов геть.

«Все, тепер він нас охоронятиме аж до завтра, поки Пашка не повернеться з міста, він там вирішив святкувати, от собака і знудився сидіти сам.» — сказав нам Толік.

Прозвучало переконливо, але за снігом іти більше все одно не хотілося. Ми зігрілися і почали різати салати, теревенити, настрій у всіх покращився і ми розслабилися, аж раптом хтось так загупав у двері, що складалося враження, неначе намагаються винести їх з ноги.

Я одразу схопила до рук телефон, щоб викликати допомогу у разі загрози, а господар пішов відкривати. Ззовні було бути чоловічі голоси, тому якби не відкрили — могли б і самі вломитися.

«Ну хто це там? Нащо двері виносити, ми ж тут не глухі»

На порозі стояло двоє молодих чоловіків, усі в снігу, і з якимось пакунком в руках. Розказали, що їхали святкувати новий рік до друзів, але погода мала свої плани — застрягли машиною і от шукають допомогу. А пакунком виявилося порося, але вони везли друзям як символічний подарунок.

«Ну то що, хлопці, заходьте тоді, роздягайтеся, завтра сусід Паша приїде — розчистить нам трохи дорогу і вас витягне, він трактор має. А поки можете у нас грітися, наша компанія до нас теж через сніг не добралася» — запропонував чоловікам Толік.

Гості виявилися приємними і цікавими людьми, ще й магнітофон на батарейках мали, тому без музики ми все ж не залишилися. Працювали хлопці пілотами, тому весь вечір ми слухали дивовижні та кумедні історії з їх польотів, танцювали, співали, сміялися, святкування пройшло навіть яскравіше, ніж ми всі очікували.

Наступного дня, як і обіцяв нам Толя, приїхав в міста сусід Пашка і прийшов до нас разом зі своїм алабаєм. Розказав, що дорогу замело ще більше, ніж вчора, він навіть лишив машину на в’їзді в кооператив і добирався сюди на своїх двох.

Він допоміг хлопцям витягнути машину із замету і прочистив їм дорогу, аби могли вирушити до друзів і таки подарувати їм порося, яке весело бігало у нас по будинку. Потім він їхав попереду, прочищаючи нам виїзд до траси, а ми за ним, на прощання запросив нас до себе на святкування Старого Нового Року.

Ну і яка ж новорічна історія без щасливого кінця? Не буває таких. Сусід Павло виявився гарним і неодруженим, ще й закохався в мене з першого погляду! А після Старого Нового Року покликав мене заміж, і я погодилася. З весіллям довго не відкладали, одружилися через три місяці, а на цей новий рік чекаємо друзів до себе. Трактор маємо, ще й алабай буде нас охороняти. А якщо знову світла не буде — не страшно, бо є генератор на бензині, відсвяткуємо з комфортом.

З прийдешнім Новим Роком!

 

Оцініть статтю
Джерело
Biдкpивши двеpi, почулa глyхе гapчaння i побaчилa якуcь твapинy зa кiлька метрiв вiд мeнe. «Тaм нa двоpi якийcь 3вip, i вiн гapчить!»