Бід0лашна бабуся не могла стримати слі3 поки збирала речі. Син хитPіcтю 3абpаB кBартиру та відправив рідну мамy в будиHок для приcтаpілих.

— Як вона мені вже набpидла! Роби що хочеш з нею!

— А що я маю  робити?

— Мені потрібно більше місця, адже діти підростають, а вона ходить постійно чимось незадоволена! Вчора мало не вилила на сина гарячий суп! Думай, братику, думай! Я це терпіти не буду, а просто виkиHy її на вулицю!

Ганна Василівна відразу почала плaкатu від почутого. Вона почула розмову старшого сина Ігоря з молодшим сином Петром –  відразу зрозуміла, що говорив син про неї.

Ганні Василівні не була потрібна постійна допомога, вона була цілком дієздатна, але жила разом з сім’єю свого сина і приносила їм дискомфорт. Вона давно розуміла, що діти дорослі й у них свої сім’ї, але тяжко було прийняти те, що вона їм не потрібна. Вона все робила сама: прала речі, прибирала, навіть готувала, але дуже рідко, бо невістка cварuлась, як тільки Ганна Василівна наближалась до плитки.

— Що вам тут треба? Все вже є приготовлене! Чи Вам вже не смакує моя їжа?

— Я просто хотіла приготувати суп який любить Ігор. У тебе їжа смачна, Юлечко, не сварись!

Не треба нічого тут готувати! Я не збираюсь наново все прибирати!

— Гаразд, Юль — не буду нічого готувати, але я за собою прибираю. Не розумію чому ти так говориш..Ґаздуй собі сама якщо ти така господиня.

Захотіла жінка приготувати улюблену солянку, як колись готувала для свого чоловіка та синів. Чоловік обожнював цей суп і дуже часто просив, щоб дружина йому приготувала його. Ось тільки пройшло вже 7 років, як п0мер чоловік. Після довготривалої хв0роби він покинув тих хто його любив. Спостерігаючи з небес за тим, що відбувається з раніше дружньою сім’єю він напевне був дуже ро3чар0ваний.

Молодший син не приїжджав, а старший з невісткою почали командувати та не звертали уваги на стареньку.Син косив погляд на матір коли та приходила подивитись телевізор у вітальню або коли та заходила на кухню. Він в цей момент просто міг вимкнути телевізор або перейти в іншу кімнату. Одного вечора Ігор просто заніс у її кімнату невеличку коробку, а там був телевізор та вручив демонстративно навушники та сказав, щоб  телевізор вона дивилась у навушниках.

— Тепер тобі мамо не треба нікуди ходити. Сиди у своїй кімнаті, а ми їсти принесемо, посуду заберемо, а ти собі дивись телевізор та відпочивай, але не забувай про навушники, бо я працюю і мені шум буде заважати.

Давно вже Ганна Василівна зрозуміла, що не потрібна дітям. Тяжко їй було, бо вона не розуміла чому вони до неї так ставляться. Вона завжди старалась їм догодити, допомагала, ніколи не відмовляла дітям, а тут таке ставлення…

Син після сmерті батька, сказав, що у їхній квартирі дуже тісно їм, а матір жила у чотирикімнатній квартирі й він сказав, що будуть жити всі разом. Свою квартиру вони здавали в оренду. Ось зараз він надумав вигнати на вулицю рідну маму з її ж квартири! Дуже тяжко було таке почути, серце здавлювало від болю та горя, а сльози самі покотилися з очей.

Мала Ганна Василівна одну знайому, яку донька відправила у будинок пристарілих, через те, що не мала можливості через стан свого здоров’я доглядати за мамою. Донька її забирала звідти тільки на великі свята та час від часу їздила до неї, завжди передавала вітання Ганні Василівні та її чоловіку від матері.

Ніхто вже в гості до Ганни Василівни не заходив. Невістка своєю поведінкою дала сусідам та знайомим зрозуміти, що не рада їх бачити у своєму домі.

— Нема чого ходити туди-сюди, якщо хочете поговорити з Ганною Василівною, то телефонуйте їй, а не ходіть по декілька разів в нашу квартиру. Тут багато цінних речей і я не хочу, щоб щось зникло. Ви мене зрозуміли?

Після декількох таких розмов з невісткою – ніхто більше не мав бажання заходити до Ганни Василівни, навіть люди яких вона вважала близькими друзями.

Через тиждень приїхав молодший син Петро, він зайшов до мами у кімнату і почав мовчки передивлятися фотографії, що стояли на полиці. Потім повернувся та подивився на маму розгубленим поглядом, почав говорити :

Ти нас вибач та зрозумій, мам. Вибору іншого немає. Кожний з нас має свою сім’ю. Не маю я часу та можливості тратити на тебе час, я працюю цілими днями, а дружина з дітьми весь час. Ігор також постійно зайнятий. Вів я до того, що у тебе є година, щоб зібрати свої речі. Я про все домовився, тому запізнюватись не можна.

Петя вийшов з маминої кімнати. В іншій кімнаті він cваpився з рідним братом й казав, що через його підступний вчинок йому прийшлось так вчинити з мамою! Якби не твоя підступність та хитрість ти не підсунув би мамі документи на підпис й не отримав би цю квартиру! Добровільно мама не погодилась би подарувати тобі квартиру.

Все в тебе вийшло : від мами позбавився й отримав велику квартиру! – злісно говорив Петро.

— А ти би так не вчинив? Не будь таким святим! – ще голосніше кричав Ігор.

— Не приписуй мені те, чого я не робив! Це не твоя справа!

— Я з мамою жив не один рік. Ми піклувалися про неї ! Коли вона почала випускати їжу з рук та розливати чай, воду – ми це все прибирали. А зараз ще гірше буде і почне під себе ходити, а прибирати й мити має моя Юля?

Галина Василівна не знала, що власною рукою підписала документ для виселення.

Якось Ігор приносив їй документи, щоб вона підписала. Казав, що необхідний її підпис, щоб всі комунальні послуги він самостійно міг оплачувати, а не мама. Казав, що не хоче, щоб її турбували, а він сам всім займеться. От мама нічого не перевіряла, а повірила власному сину. Вона навіть не насторожилась коли поряд була сусідка, яка працювала у держаній установі нотаріусом. Їй сказали, що зараз так все узаконюють. Тільки тепер Ганні Василівні стало зрозуміло те, що її обманув рідний син. Цікаво їй було яку суму взяла сусідка за таку аферу?

Сперечатись з кимось не було сенсу, вона залишилась без житла. Просто прийняти все як є. Очі були в сльо3ах. Їй навіть не дали вибору, просто поставили перед фактом. Ганна Василівна розуміла, що мусить складати свої речі, бо шляху назад немає. Вона забрала з собою обручку чоловіка, яку зберігала після його смeрtі, пару фотографій на яких вони з чоловіком були щасливі й думали про довге спільне життя з дітьми та внуками до самої смерті та закинула в сумку пару своїх речей які одягала постійно.. Всі речі було зібрано. Коли вона виходила з квартири, то навіть не глянула в сторону свого сина та його сім’ї.

 

https://pressa.tv/

Їй було гірко пр0щатись з рідним домом. Вона сіла на заднє сидіння в машині та схилила голову від р0зпачу – розуміючи те, що ось тепер вона залишилась одна. Діти відмовились від рідної мами, яка все життя дбала про них.

Ганну Василівну покинули напризволяще, але вона все одно не забувала про своїх дітей – вона просила в Бога, щоб їх не спіткала така доля, як її. Щоб їхні діти від них ніколи не відмовились. Хоч внуки ще були дітьми, багато чого не розуміли, але вчинки батьків завжди відкладаються в пам’яті.

Бабця вийшла з машини біля входу в будинок пристарілих й легенько опустила голову.

Мам, давай швидше. У мене немає часу, ще потрібно заїхати по торт для Марини. У неї сьогодні день народження, якщо ти пам’ятаєш! – сказав Петро.

Вона справді забула про день народження невістки. Петро з Мариною вже одружені довго й Ганна Василівна ніколи не забувала про такі святкування, але через ситуацію яка склалась у неї все повилітало з голови. Розмова синів її збила з пантелику, вона не вірила до останнього, що з нею так вчинила рідні діти.

Р0згубленa та 3асмучена бабця піднімалась сходинками до головного входу у будинок пристарілих та готувалась до того, що зараз відбудеться.

— Ганна Василівна, зупиніться! Чуєте! — Почула бабця вдалині знайомий жіночий голос. Вона зупинилась біля вхідних дверей та обернулась. Її син відразу 3лісн0 поглянув в ту ж сторону, що й вона.

— Зупиніться, не заходьте туди! Якби я швидше дізналась про те, що вчинять ваші діти, то відразу забрала б вас до себе! У мене місця достатньо у квартирі! Як тільки я почула від Уляни, що вона допомогла Ігорю з оформленням квартири, то відразу побігла до вас, але ваша невістка сказала, що ви тепер у будинку пристарілих, от я відразу поїхала за вами – захекано сказала сусідка Іванка.

Жінка відразу впізнала свою молоду сусідку. Іванка залишилась сиротою в юному віці – мама померла, а тато став зловживати алкоголем. Дуже часто про неї піклувалась Ганна Василівна. Вона була ровесницею молодшого сина, але вони ніколи не були друзями – завжди Петро огризався.

Вона з чоловіком дбала про Іванку, як про власну дитину. Навчала її різним жіночим хитростям на кухні, купляла одяг, брала її на ніч до себе коли батько Іванки повертався п’яним додому. Коли її тато помер, то пох0роном займалась Ганна Василівна з чоловіком. Іванка віддавала витрачені кошти їм, але вони відмовились від її грошей, сказали, що їй вони потрібніші.

Вона не припиняла спілкування з дівчиною. Бабця завжди щось смачне приготує і відразу передає Іванці, вони разом ходили в парк на прогулянки, випікали торти та проводили багато часу разом, оскільки рідний син вже в той період віддалився від мами. Був завжди зайнятий, навіть не міг допомогти мамі продукти з магазину донести. В той період Іванка також переїхала в інше місто, де було більше можливостей й спілкування з Ганною Василівною було вже не таким близьким. Але зараз вона була поряд з бабцею у найважчому етапі її життя.

— Іванко, у мене ж нічого немає. Одна маленька пенсія залишилась і все. Моє місце тут. Поряд з такими самими як я мені треба доживати свій вік.

— Що ви таке кажете? Ви не праві, ваше місце не тут! – зі сльозами на очах відразу сказала Іванка у відповідь.

– Ви для мене були всім. Дали мені любов, якої я не отримала від рідного батька, замінили рідну матір! Піклувались про мене та забезпечували тим, що було необхідне мені. Ви подарували мені віру в себе та свої сили, не дали опустити руки й за це я вам дуже вдячна! Зараз я запрошую вас у свій дім, свою сім’ю. Не знаю, що ваші діти собі думають, але я вас з радістю прийму до себе!

Петра почала вже злити ця ситуація. Він почав переконувати маму, щоб не слухала цю ненормальну і не сміла йти з нею, бо Іванка її відразу вижене геть, а ще раз домовлятись про те, щоб стару сюди поселили він не буде і вона опиниться на вулиці, а не в затишній кімнаті!

Іванка подивилася на бабцю та похитала головою.

— Ви мені як мама, Ганно Василівно!  Я не дозволю вам тут жити – це місце не для вас! Ви тут втратите сенс життя! Ходіть зі мною. У мене щаслива сім’я. Діти та чоловік вас з радістю приймуть. Вони зрадіють появі доброї бабусі якої у них ніколи не було.

Жінка поглянула на свого сина й відпустила ручку вхідних дверей. Розвернулась та пішла Іванці на зустріч. Петро без зупину кричав, що більше не буде домовлятись про притулок, навіть якщо вона залишиться на вулиці!

Бабця гірко плаkала, тому що чужа дитина їй стала ближча, ніж двоє рідних дітей яких вона дуже любила.

Пройшов час й Ганна Василівна почала відходити від того, що трапилось. У Іванки було двоє чудових діток та люблячий чоловік! Жінку вони прийняли радісно, діти відразу почали називати жінку — бабцею та проводити з нею багато часу. У неї ніби почалося життя заново — стало таким як вони вдвох з покійним чоловіком мріяли.

Вона готувала їсти, залишалася на одинці з дітками, ходила по продукти – все робила сама і не потребувала допомоги. Їй приносило це все задоволення. Діткам розповідала різні історії про дружбу, любов, сім’ю, а вони захоплено все слухали. Рідні діти ні разу за весь час так і не зателефонували до мами.

Оцініть статтю
Джерело
Бід0лашна бабуся не могла стримати слі3 поки збирала речі. Син хитPіcтю 3абpаB кBартиру та відправив рідну мамy в будиHок для приcтаpілих.