Безпритульний

БЕЗ ПРИХИСТКУ
У Явдокії не залишилось місця, куди можна було піти. Жодного. «Декілька ночей можна провести на залізничному вокзалі. А далі?» Раптом у дівчини блиснула рятівна думка: «Дача! Як же я могла забути? Хоча Назвати це дачею занадто навіть. Просто напіврозвалена хатина. Але краще вже там, ніж на вокзалі», думала Явдокія.
Сіла вона в приміську електричку, притулилася до холодного вікна й заплющила очі. Несподівано на неї накотили важкі спогади про нещодавнє минуле. Два роки тому вона втратила своїх батьків і залишилась одна без будь-якої підтримки. Навчання оплачувати не було чим, довелося покинути університет і влаштуватися продавчинeю на базарі.
Після всіх пережитих негараздів доля усміхнулася Явдокії вона зустріла справжню любов. Савко виявився доброю та порядною людиною. Через два місяці вони скромно одружилися.
Здавалося б, живи й радій Але життя приготувало нове випробування. Савко запропонував дружині продати квартиру в центрі Києва і відкрити власну справу. Хлопець так красиво змалював перспективи, що Явдокія не сумнівалася чоловік робить правильно, дуже скоро вони забудуть про матеріальні проблеми. «Станемо на ноги, і можна буде про дитину подумати Як же хочеться вже стати мамою!» мріяла наївна дівчина.
Проте бізнес не вдалося. Через постійні сварки щодо витрачених надаремно грошей стосунки швидко зіпсувалися. Незабаром Савко привів у дім іншу дівчину й показав Явдокії вихід.
Спочатку дівчина хотіла звернутися до поліції, але усвідомила, що нічого не може висунути проти чоловіка. Адже вона сама продала квартиру і просто віддала йому гроші
***
Вийшовши на станції, Явдокія самотньо йшла порожнім пероном. Надворі ще рання весна, дачний сезон не розпочався. За три роки ділянка заросла й виглядала жалюгідно. «Нічого, наведу лад, і все буде, як колись», подумала дівчина, хоча розуміла: все вже змінилося назавжди.
Явдокія швидко знайшла ключ, що лежав під ґанком, але дерев’яні двері просіли й не відкривалися. Вона всіма силами намагалася відчинити двері, але безрезультатно. Зрозуміла, що сама не впорається, присіла на ґанок і розплакалася.
Раптом на сусідній ділянці, вона побачила дим і почула шум. Зрадівши, що сусіди вдома, Явдокія поспішила туди.
Тітко Одарко, ви тут? кликала вона.
У дворі сидів зарослий літній чоловік, і Явдокія застигла від несподіванки й страху. Незнайомець розпалив невеличке багаття й підігрівав воду в брудній кружці.
Хто ви? Де тітка Одарка? запитала дівчина, обережно відступаючи назад.
Не бійтеся. І, прошу, не дзвоніть до поліції. Я не роблю нічого поганого, в дім не лізу, живу тут, у дворі
На здивування, старий говорив приємним, інтелігентним голосом. Так спілкуються освічені люди.
Ви бездомний? спитала Явдокія необачно.
Так, ви праві, тихо відповів чоловік, відвівши погляд. Ви живете поруч? Не хвилюйтесь, я вас не потурбую.
Як вас звати?
Михайло.
А по батькові? додала Явдокія.
По батькові? здивувався старий. Федорович.
Дівчина уважно придивилась до Михайла Федоровича. Одяг хоч і був стареньким, але чистим. Видно було, що він доглянутий, наскільки це можливо.
Я не знаю, куди мені звертатися по допомогу тяжко мовила вона.
Що трапилось? співчутливо запитав чоловік.
Двері просіли Я не можу їх відчинити.
Якщо дозволите, я гляну, запропонував безхатько.
Буду вам дуже вдячна! сказала Явдокія в розпачі.
Поки старий намагався розібратись із дверима, Явдокія сиділа на лавці й думала про незнайомця: «Хто я, щоб засуджувати чи принижувати його? Я теж бездомна Нас обєднує схожа біда».
Явдокіє, приймайте результат! Михайло Федорович посміхнувся і відкрив двері. Скажи, ти збираєшся тут ночувати?
А де ж іще? здивувалася дівчина.
А в хаті є опалення?
Піч здається є розгубилася Явдокія, бо не розумілася на тому.
Зрозуміло. А дрова?
Не знаю опустила голову дівчина.
Ну, нічого. Заходь у дім, я щось придумаю, впевнено сказав старий і вийшов із двору.
Явдокія близько години прибирала. У хаті було холодно, сиро, незатишно. Дівчина засмутилася не розуміла, як тут жити. Незабаром повернувся Михайло Федорович із дровами. Неочікувано для себе, Явдокія зраділа, що поряд є хоча б одна жива душа.
Чоловік почистив піч і розпалив її. За годину стало тепло.
Все! Піч розпалена добре, підкидай потроху дрова, на ніч треба загасити. Не хвилюйся, тепло залишиться до ранку, пояснив старий.
А ви куди зараз?
До сусідів. Не судіть суворо поживу трохи на їхній території. У місто не хочеться їхати Не хочу турбувати душу спогадами.
Михайле Федоровичу, зачекайте. Зараз повечеряємо, чайку гарячого випємо, а тоді підете, твердо сказала Явдокія.
Старий не заперечував. Мовчки зняв куртку й сів біля печі.
Вибачте, що лізу у ваші справи Просто ви зовсім не схожі на безхатька. Чому живете на вулиці? Де ваш дім, сімя?
Михайло Федорович розповів, що все життя викладав в університеті. Молодість віддав роботі та науці. Старість непомітно підкралась. Залишився сам і змінити вже нічого не міг.
Рік тому до нього стала приходити племінниця. Дівчина мяко натякала, що буде допомагати дядькові, якщо він залишить їй квартиру у спадок. Звісно, дідусь погодився.
Потім Тетяна втерлася в довіру до Михайла. Запропонувала продати квартиру в задушливому районі та купити дім під Києвом, із садом і затишною альтанкою. Мовляв, вже знайшла хороший варіант і недорого.
Все життя Михайло мріяв про свіже повітря і спокій. Тому не довго думав. Після продажу квартири Тетяна сказала відкрити рахунок у банку, не тримати багато грошей.
«Дядю Михайле, ви сідайте на лавці, я піду дізнаюся, що і як. Сумку зі собою заберу мало що» сказала вона біля банку.
Тетяна з пакетом зникла всередині, а старий чекав годину, дві, три Племінниця не поверталася. Зайшовши всередину, побачив, що відвідувачів немає, а з іншого боку ще один вихід.
Михайло Федорович не міг повірити, що близька людина так обдурила його. Він сидів на лавці, чекав Таню. Наступного дня пішов до неї додому. Двері відчинила незнайома жінка і пояснила: Тетяна давно тут не живе, продала квартиру два роки тому
Отака сумна історія тяжко зітхнув старий. З тих пір живу на вулиці. Не можу звикнути до думки в мене більше немає дому
Ой, і я думала, що одна така В мене схожа ситуація зізналася Явдокія й розповіла свою історію.
Погано все це. Я принаймні прожив життя А ти? Вже з університету пішла, без квартири Але не падай духом кожна проблема має вирішення. Ти молода, все у тебе буде добре, заспокоював її старий.
Досить про сумне! Підемо вечеряти, посміхнулася Явдокія.
Дівчина спостерігала, як старий із апетитом їв макарони з ковбасою. Їй стало дуже жалко його. Він був самотнім, беззахисним.
«Як страшно залишитися одному, на вулиці, усвідомлюючи, що ти нікому не потрібен», думала Явдокія.
Я можу допомогти тобі з поверненням в університет. В мене там багато хороших друзів. Думаю, ти зможеш навчатися на бюджеті, несподівано сказав чоловік. Звісно, я в такому вигляді не зможу зявитися перед колегами. Я напишу листа ректору, а ти зустрінешся з ним. Константин давній товариш. Він точно допоможе.
Спасибі! Це було б прекрасно! зраділа Явдокія.
Дякую тобі за вечерю та за те, що вислухала. Я піду. Пізно вже, підвівся старий.
Зачекайте Ну як же так, куди? пошепки сказала дівчина.
Не хвилюйся. У мене затишна халабуда на сусідній ділянці. Завтра загляну до тебе, посміхнувся старий.
Не треба йти на вулицю. Тут три просторі кімнати. Можеш обрати будь-яку. А якщо чесно я боюся залишатися одна. Боюся цієї печі, нічого в ній не розумію. Ви ж не покинете мене в біді?
Ні, не покину, серйозно відповів старий.
***
Минуло два роки Явдокія успішно склала сесію і з нетерпінням чекала літніх канікул, повертаючись на дачу. Вона жила так: в гуртожитку, на вихідних і канікулах приїжджала сюди.
Привіт! радісно промовила, обіймаючи дідуся Михайла.
Явдокіє! Моя рідненька! Чому не подзвонила, я б зустрів тебе на станції. Ну як? Здала? радів старий.
Так! Майже все на «відмінно»! похвалилася дівчина. Я купила торт. Став чайник, будемо святкувати!
Разом вони пили чай, ділилися новинами.
Я посадив виноград. Там зроблю альтанку. Буде затишно, розповідав Михайло Федорович.
Супер! Ти тут господар, роби все як хочеш. Я ж приїхала, поїхала засміялася Явдокія.
Чоловік змінився. Тепер він не був самотній. В нього був дім, була внучка Явдокія. Дівчина теж повернулася до життя. Михайло Федорович для неї як рідний. Явдокія вдячна долі, що послала їй дідуся, який замінив батьків і підтримав у складний момент.