Ти не повіриш, але я переписала історію, адаптувавши її під український колорит. Ось так вона звучить тепер:
«Назад дороги немає
З днем народження, Соломіє, я хочу подарувати тобі твою мрію, радісно промовив Тарас і обійняв її.
Як це подарувати мрію? Мрія це щось таке, що не вхопиш у руки, здивувалася Соломія, коли вони вийшли з університету після пар.
А я все одно подарю, гордовито сказав він. Ходімо до гуртожитку, залишимо конспекти, переодягнися поїдемо за місто.
З автобуса вони вийшли на зупинці «Кінний клуб». І тоді Соломія зрозуміла він везе її кататися на конях. Скільки разів вона розповідала йому, як мріяла про це з дитинства. Любила коней, хоча бачила їх лише в зоопарку, а по телевізору з задоволенням дивилася фільми про них.
Звідки така любов вона й сама не знала. Колись, ще в пять років, попросила батька:
Тату, давай купимо коня.
Батько аж очі витріщив, засміявся і спитав:
А де ми його триматимемо? Він великий, сіно потрібне, простір. У нас лише двокімнатна квартира.
На балконі, просто відповіла донька.
Батько довго пояснював, що коням треба багато місця, вони не живуть у квартирах. Соломії стало шкода коня, і вона погодилася:
Зрозуміла, тату, на балконі не можна. Ну то побудуймо йому стайню під балконом.
Ця дитяча мрія йшла з нею по життю. Вже й четвертий курс університету, а коні як і раніше її слабкість.
Після прогулянки верхом Соломія була щаслива.
Дякую, Тарасе, це було чудово. Тепер я знаю мрії збуваються!
А він теж посміхався адже зробив щасливою кохану дівчину.
Була весна. Вони вийшли з території клубу, і Соломія, побачивши неподалік ліс, запропонувала прогулятися. Тут її очікував ще один подарунок зустріч із дитинством. У лісі біліли підсніжники.
Ой, Тарасе, дивись! Ми з подружками у селі також бігали в ліс збирати підсніжники. Ще сніг лежить, а вони вже пробиваються. А який запах! Весна найкраща пора, коли все оживає…
Вони молоді, щасливі. Тарас поспішає до неї з букетом квітів, вона теж нарвала.
З днем народження і з весною, весело каже він.
Дякую, Тарасе. Ти зробив мені найкращий подарунок і коні, і підсніжники! Ніби повернулася у дитинство.
Радий, що зміг тебе здивувати.
Вони зустрічалися більше року, а перед випуском Тарас витратив усі заощадження та стипендію, щоб купити перстень і зробити пропозицію. У них була справжня любов вони знали це напевно.
Весілля пройшло весело, як і в усіх: біла сукня, елегантний костюм. Свідченіцею у Соломії була подруга Маряна. Вони жили в одній кімнаті гуртожитку, вчилися в одній групі. Дружба тривала навіть після закінчення навчання.
Тарас працював на підприємстві, згодом його підвищили став заробляти добре. Соломія теж працювала, але пішла у декрет, народивши сина Ярему.
Час минав. Ярема пішов у перший клас. Соломії здавалося, що в них ідеальна родина: спокій, любов. Тарас турботливий, син йому подобається. У них власна двокімнатна квартира. Маряна часто приходила в гості, особливо у вихідні.
Коли вже ти заміж вийдеш? допитувалася Соломія у подруги, яка досі була сама.
Не знаю, але сподіваюся, загадково відповідала та.
Коли ніщо не віщувало лиха, раптом грянув грім серед ясного неба. Одного дня Тарас прийшов додому похмурий і, не дивлячись дружині в очі, випалив:
Я йду від тебе, Соломіє.
Куди? ще не розуміючи, злегка усміхнулася вона.
До іншої жінки.
Ти жартуєш? Хто вона? голос задр
