Без душі
Клавдія Василівна повернулася додому, стомлена, але з доглянутою зачіскою та робленими нігтями.
Попри свої шістдесят вісім, вона справно ходила до улюбленої перукарки у центрі Києва, і ці нехитрі ритуали додавали їй життєвої енергії.
Сьогодні вона особливо старалася: мастериці у салоні завжди раділи її появі, казали: Оце, Клавдія, справжня київська пані.
Клавдочко, тебе вже шукала якась родичка.
Я сказав, що ти будеш пізніше, вона обіцяла ще прийти, повідомив її чоловік Юрій.
Ой, Юрчику, яка ж там родичка?
Всі мої давно на небі.
Хтось із сьомої води на киселі Щось хоче, певно.
Треба було сказати, що я виїхала кудись у Карпати, зітхнула Клавдія, вмощуючись за столом.
А навіщо брехати?
Мені здалося, що вона з твого роду висока, статна, чимось нагадує твою покійну матір, нехай їй земля буде пухом.
Не думаю, що прийшла просити.
Інтелігентна, добре одягнена, спробував заспокоїти її Юрій.
Минуло десь сорок хвилин дзвінок у двері.
Клавдія сама відчинила.
Жінка справді нагадувала її маму: дорога синя шуба, замшеві черевики, рукавички, вишукані сережки з крихітними діамантами.
У цьому тонкому мистецтві Клавдія була профі.
Клавдія запросила незнайомку до вже накритого столу під серветками з маками.
Давайте знайомитися, раз ми родичі.
Я Клавдія, просто Клавдія.
Це мій чоловік Юрій.
А ви по якій лінії мені родина?
поцікавилася господиня.
Жінка дещо розгубилася, навіть почервоніла.
Я Галина…
Галина Володимирівна.
Нам із вами невелика різниця у віці.
Мені виповнилося 50 12 червня.
Вам ця дата нічого не говорить?
Клавдія зблідла й затамувала подих.
Ви згадали.
Так, я ваша дочка.
Мені нічого від вас не потрібно, просто хотіла побачити свою справжню матір.
Все життя я не знала, чому мама мене не любить.
Її вже немає вісім років.
Чому любить лише тато?
Його не стало зовсім недавно, два місяці тому.
І в останній момент він розповів мені про вас.
Просив вибачити вас, якщо зможу, огорнута хвилюванням промовила Галина.
Що ти кажеш?
У тебе є дочка?
здивовано спитав Юрій.
Виходить, є.
Поясню тобі потім, відказала Клавдія.
Ви моя мама Тобто ви подивились?
Якщо ви чекаєте, що я буду просити вибачення чи розкаюватися не буду.
Вини моєї тут немає.
Сподіваюся, тато все розповів.
Якщо думала зворушити материнське в мені не вийде, ані на міліметр.
Вибачай!
Можна я ще зайду до вас?
Я живу неподалік, у передмісті.
У нас великий двоповерховий дім.
Може, змиритесь з думкою, що я є?
Я принесла фото внука і правнучки може глянете?
несміливо запитала Галина.
Ні, не хочу.
Не приходь.
Забудь про мене.
Прощай, різко відповіла Клавдія.
Юрій викликав Галині таксі та з сумом проводив її.
Коли повернувся, Клавдія вже прибрала зі столу й дивилася сюжет із новинами на «1+1».
Ти така тверда!
Тобі б армією командувати.
Чи у тебе зовсім немає душі?
Я давно підозрював, що ти безжалісна й холодна, але щоб настільки?
вигукнув Юрій.
Ми з тобою познайомилися, коли мені було 28.
Душу мою витоптали набагато раніше
Я сільська дівчина.
Мріяла вирватися до міста, тому вчилася завжди найкраще, вступила до університету першою з класу.
У сімнадцять я познайомилася з Володею.
Любила без тями.
Він старший майже на дванадцять років.
Після мого дитинства в селі, Київ здавався казкою.
Стипендії не вистачало ні на що.
Постійно хотілося їсти, тому кожне його запрошення в кафе чи на морозиво було для мене святом.
Він нічого не обіцяв, але я була впевнена: якщо так любимо, то точно одружиться зі мною.
Одного вечора запросив на дачу під Обуховом я погодилася одразу.
Думала, після близькості він точно мій.
Так і було: дача стала нашим місцем зустрічей.
Згодом стало ясно буду мамою.
Я сказала йому, і він радів.
Я спитала: «Коли одружимося?
Мені вже вісімнадцять, можна подавати до РАЦСу.»
А я обіцяв одружитися?
відповів він питанням.
Ні, не обіцяв.
І не одружуся.
Більше того, я вже одружений…
промовив спокійно.
А як же дитина?
Як же я?
Молоденька ти.
Можна скульптуру з тебе робити.
Візьмеш академку на університеті.
Поки не помітно вчись.
Потім із моєю дружиною ми заберемо тебе до себе.
У нас нема дітей, дружина старша за мене.
Коли народиш, дитину ми заберемо.
Як оформимо не твоя справа.
Я не остання людина в міськраді, дружина керує відділенням лікарні.
За дитину не переживай.
Після родів відлежишся і назад на навчання.
Ми тобі ще й гроші дамо.
Тоді про сурогатне материнство ніхто й гадки не мав.
Я, певно, була першою такою Що ж мені було робити?
Вернутись до села й зганьбити родину?
До родів жила у них в особняку.
Дружина Володі жодного разу не зайшла, мабуть, ревнувала.
Доньку я народила вдома, акушерку привезли, все як належить.
Грудьми не годувала дівчинку забрали одразу.
Більше її не бачила.
За тиждень мене делікатно проводили, Володя дав гроші кілька тисяч гривень.
Повернулася в університет, потім на завод.
Жила у сімейному гуртожитку.
Спочатку працювала майстром, потім старшим майстром ОТК.
Друзів було багато, заміж ніхто не кликав, поки ти, Юрчику, не зявився.
У двадцять вісім вже і не хотіла заміж, але треба.
Далі ти знаєш.
Жили, як люди: три машини змінили, хатина повна чаша, дача доглянута.
Відпочивали щороку.
Завод у 90-х вижив тракторні частини тільки тут робили, інші цехи ніхто й не знає, що виробляють.
Завод і досі огороджений колючим дротом і сторожовими баштами.
Вийшли на пільгову пенсію.
Все маємо.
Дітей нема і не треба.
Дивлюся на сучасних дітей і не шкодую, завершила свою розповідь Клавдія.
Погано ми з тобою прожили.
Я тебе любив, все життя намагався відогріти твоє серце, так і не зміг.
Добре, дітей немає, але ти жодного котеня не пожаліла, жодного песика не приютила.
Сестра просила прийняти племінницю ти й на тиждень не пустила.
Сьогодні дочка прийшла, а ти як зустріла?
Справжня дочка!
Твоя!
Якби ми були молодші я би розлучився, але тепер вже пізно.
З тобою холодно, дуже холодно, прогримів Юрій.
Клавдія ледь не злякалася так різко він ще ніколи з нею не говорив.
Вся її тиха, виважена реальність обвалилася від цієї дочки.
Юрій переселився на дачу.
Останні роки живе там.
Там три собаки підібрав покинутих цуценят, і невідомо скільки котів та кішок.
Додому заходить рідко.
Клавдія знає, що їздить до її дочки Галини, із всіма там подружився, правнучку обожнює.
Завжди був простак, простаком і залишився.
Нехай живе, як хоче, думає Клавдія.
Вона так і не спромоглася відчути бажання знайомитися ближче з дочкою, внуком чи правнучкою.
Їздить на море сама, відпочиває, набирається сил і вважає, що в житті все добре.
Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓
