Baжka історія cиp0mи Юлечки зі щасливим кінцем

До кабінету психолога привели дівчинку. Коротко стрижена, таку стрижку називають «їжачок». В старих спортивних штанях та розтягнутій толстовці, яка була їй на два, якщо не на три, розміри більшою. Дівчинка почала сильно плакати, ткнулась мені в плече і ледь розбірливо запитувала одне і те ж крізь сльози:

-Чому я тут? Для чого? Я хочу додому! Хочу до мами!

-Ну-ну-ну, сонечко, Юлечко, в нас тут дуже добре та весело! Ми щодня ходимо гуляти, дуже багато хороших та веселих дітей. – заспокоювала Юлечку психолог, гладячи маленьку по стриженій голівоньці. – Часто ходимо в кіно, зоопарк. Тобі обов’язково в нас сподобається! Сьогодні, до речі, на полуденок будуть сирники з шоколадом.

Але що маленькій Юлечці ті сирники з шоколадом, якщо вона навіть не знає що це? В свої шість рочків вона ніколи не їла шоколадних цукерок, не їла свіжих гарячих сирників. Ніколи не була в кінотеатрі чи в зоопарку. Навіть своїх іграшок вона ніколи не мала, а про книги взагалі слід мовчати.

«Чому?» запитаєте ви. А все тому, що батьки Юлечки – залежні від алк0г0лю. І ця залежність довела до того, що Юлю довелось за6рати в диTячий будиHок. Сусіди викликали п0ліцію, а поліція приїхала разом зі службами, коли в квартирі, де раніше жила бідолашна дівчинка, знову зібрався шабаш з алк0г0ліків та незрозумілих людей і цей шабаш почав себе дуже гучно поводити.

Але найгірше, що серед шуму п’яних людей чувся дитячий плaч, а згодом і kpик. Хтось з гостей почав тормошити Юлечку, поки її батьки гарненько випили та впали спати на підлозі серед пустих пляшок та недопалків сигарет, які не всі були загашені.

-Ця дитина жила в антисанітарних умовах та перебувала весь час в не6езпеці, через постійні шабаші батьків. Ось в один такий «розважальний вечір»  служби опіки і забрали дівчинку. Спершу передали до лікарні, а потім після рішення суду Юлечку передали до нашого дитячого будинку. – з сумом розповідала завідуюча.

Важко спостерігати за тим, як дитина не розуміє, чого її відірвали від мами з татом, бо вона не знає, що їх поведінка погана. Вчинки батьків – єдине що бачила маленька з самого народження. Як вона взагалі народилась здоровою в матері, яка безпросвітно nила під час вагітності та кypила – незрозуміло. Це напевно чудо. Але маленькій Юлечці не потрібні ні іграшки, ні книжечки, ні походи в зоопарк, ні сирники з шоколадом. Єдине до чого вона рветься – це мама з татом. Це будинок в якому вони живуть. Пропахлий смородом сигарет, алкоголю та перегару в перемішку з запахом цвілі на стінах та кутах підлог.

Це дивно для інших, але варто зрозуміти, що вона кращого ніколи то й не бачила. Для неї це норма і дитина не розуміє, чому хтось забирає її та називає її дім непридатним для життя. Вона ж там якось жила.

Юлечка вирішила довіритись психологу та на вушко, ледь-ледь стримуючи сльози, які зрадницько намагаються висковзнути з її глибоких як океан оченят, сказала жінці, що пам’ятає номер домашнього телефону та попросила зателефонувати мамі з татком. Дівчинку почали відмовляти, бо ж батьки скоріше за все не підіймуть слухавку. Але Юля вперта дівчинка, тому отримала своє і їй дозволили зателефонувати. Вона набрала маленькими худенькими пальчиками номер домашнього телефону та приклала слухавку до вушка.

Чути було довгі гудки, які було добре чути і психологу з завідуючою, не зважаючи на те, що Юлечка намагалась прикрити динамік міцно притуливши його до вуха. Дівчинка почала імпровізувати на ходу, розмовляючи з уявним абонентом:

-Алло! Татку? Як у вас справи? Добре? Чудово! В мене також добре! Коли ви приїдете? Оу, поки ще не можете… А мама як? Що робить? Татку, передай, що я дуже чекаю, коли вона і ти мене заберете! Але не забуть і передай! Але зайдіть за мною на днях, будь ласка. Я дуже сильно за вами скучила!

Але в слухавці було далі чутно, попри розмову Юлечки, довгі затяжні гудки, які свідчили про те, що ніхто їй так і не відповів і розмова не справжня… Без сліз та кому в горлі на неї дивитись просто неможливо…

Ви напевно знаєте, що батькам можуть повернути дитину, якщо вони виправляться: змінять стиль життя, змінять умови проживання, змінять відношення до дитини та її виховання. Звісно все це має бути змінено в кращу сторону. І лише коли це все перевірять та впевняться, що батьки виправились – їм повернуть дитятко. Але найголовніше – це провідування своєї дитини в дитячому будинку і цьому ніхто не перешкоджає, а лише навпаки сприяє.

Проте за весь час, що Юлечка провела в дитячому будинку, поки її не вдочерила інша хороша та забезпечена сім’я, яка сто відсотків змогла дати набагато більше ніж потрібно дитині, біологічні батьки провідали її лише один раз. Через дев’ять місяців після її прибуття в заклад. Батьки принесли їй тортика, погладили по голівонці та поцілували. Але обіймів, яких так жадала Юлечка вона так і не отримала. Її батьки сухо та беземоційно подивились всі малюнки доньки, які вона їм показала, оглянули кімнату, в яку вона притягнула їх за руки, а потім пішли всі разом в столову поїсти тортика та випити чаю.

І весь час в її очах чітко читалось запитання «Ви мене заберете додому?». І лише коли мама зітхнула, після з’їденого кусочка тортика та сказала Юлечці: «Добре доню, вже пізно, ми з татом йдемо додому, а ти доїдай тортик» дівчинка все зрозуміла. В той момент це сяйво океанічної води, яка виблискує на сонці, зник. Тепер її оченята не блищали від надії. Стали тьмяними та розчарованими, хоча в той же час були байдужими.

Здавалося, що тепер її очі ніколи не стануть такими ж сяючими. Коли для Юлечки з’явились потенційні батьки, вона не раділа і не висловлювала надії, що вони заберуть її. Вона не могла довіритись дорослим, адже вже одного разу дорослі, в яких вона вірила та надіялась на них, не за зважаючи ні на що, зрадили Юлечку. Але нові, люблячі батьки змогли добитись довіри бідолашної малечі та подарувати всю свою любов їй. І тепер очі Юлечки сяють ще більше ніж колись. Тепер її океани виблискують на сонці радості, турботи та любові, яку вона отримала та дарує у відповідь своїм новим батькам.

Оцініть статтю
Джерело
Baжka історія cиp0mи Юлечки зі щасливим кінцем