Соломія йшла зі школи в радісному настрої. Сьогодні в класі збирали гроші на квіти та подарунок для вчительки. А Максим сказав, що жінкам подобаються троянди. При цьому він дивився так, ніби це було спеціально для неї.
Від його погляду серце Соломії забилося швидше. Вона вирішила, що це натяк на його подарунок до 8 Березня. Тепер подруги позаздритимуть.
Максим сподобався їй одразу, коли вперше увійшов у клас. Минулого року його батька перевели служити до військової частини в їхнє місто. Він був впевненим і незалежним. Здавалося, йому байдуже, що про нього думають інші. Це й приваблювало Соломію. Вона ж завжди хвилювалася через думки оточуючих, боялася потрапити в халепу, виглядати безглуздою.
Решта однокласників одразу ж почали поважати нового хлопця, прийняли його до кола. Він не був лідером, але до його слів прислухалися навіть вчителі.
Кінець лютого, але вже відчувався наближений прихід весни: птахи співали вранці, сонце гріло частіше, сосульки на дахах танули, вдаряючи по карнизах дзвінкою капеллю. Серце зжималося від передчуття чогось дивовижного.
Соломія відчинила двері у квартиру й одразу почула крики. Батьки знову сварилися. Як же це набридло. Настрій зіпсувався миттєво. Адже колись усе було добре — вони всі разом їздили на море, весело проводили зимові свята з петардами. А що, як вони розлучаться? І більше нічого такого вже не буде?
У однокласниці Ярини мама різала вени, коли тато пішов від них. Ярина плакала на уроках. А Марина казала, що це навіть зручно, коли батьки живуть окремо. Обоє дарують їй подарунки й дають гроші. Та хіба ж щастя в цьому?
Крики раптом стихли. Соломія навшпиньках підійшла до напіввідчинених дверей і зазирнула на кухню. Тато стояв біля вікна спиною. Мама сиділа за столом, сховавши обличчя в долонях. Її плечі тремтіли. Соломія зрозуміла, що мама плаче.
— Заспокойся, скоро Соломія повернеться зі школи, — сказав тато, не обертаючись. — Що мені зробити, щоб ти повірила мені? — У цю мить він глянув угору і помітив Соломію в дверях.
— Давно підслуховуєш? — сердито запитав він.
— Достатньо, щоб усе зрозуміти, — різко відповіла дівчина.
— Що саме? — Мама відвела руки від обличчя й подивилася на доньку.
Ніс почервонів, очі набрякли, туш розмазалася по щоках. «Чому вона не розуміє, що таким виглядом ще більше відштовхує тата?» — з досадою подумала Соломія.
— Ви хочете розлучитися, — випалила вона.
Тато нахмурився, але не сказав нічого.
— А про мене ви подумали? Вже вирішили, з ким я житиму? Нас, між іншим, троє. Моя думка вас не цікавить? Я не хочу бути з кимось із вас, я хочу бути з вами! — Соломія теж почала кричати. — Якщо так, якщо ви набрили одне одному, то й я хочу інших батьків. Я вас ненавиджу… обох! — Голос дівчини тремтів від ледь стриманих сліз.
Вона розвернулася й кинулася в передпокій, швидко вдяглася й вибігла з квартири.
— Соломіє! — мамин крик затих заВони з Ігорем стояли перед під’їздом, і вона раптом усвідомила, що найважливіші рішення завжди приходять саме в такі моменти — коли ти зрозумів, що навіть у хаосі можна знайти свій шлях.
