Батько розповів Марині секрет про її матір лише перед cmepтю, а коли Марина відправила на пошуки свою доньку та не застала свою бубусю жив0ю

Розповім вам сумну історію, яка увінчалась не менш сумним кінцем. Олені Петрівні вже виповнилось вісімдесят вісім років. В селі всі старожили знали її і знали, що вона не завжди була самотньою. А ось молодше покоління вже вважало її одинокою старенькою бабцею, в якої не було і немає сім’ї.

А діло в тому, що колись, коли в Олени Петрівни був чоловік, якого звали Арсен і вона народила йому чудову дівчинку – Маринку. Дівчинка була неймовірно красивою. А те й не дивно, адже як Олена Петрівна так і Арсен були на диво красивими людьми, яких рідко де зустрінеш.

Якось Арсен захотів відвести Маринку до своїх батьків в місто. Тоді Маринці було всього два з половиною рочки. Але вийшло так, що Арсен виявився чоловіком лукавим. Чому? А тому що не привіз він назад Маринку. Та й сам не повернувся.

Довго Олена намагалась потрапити до доньки, але доньку батьки відговорювали, мовляв вернеться твій Арсен і Маринку привезе, просто вирішили довго погостювати в свекрів. Але Арсен не повертався і доньку не віддавав.

Олена не могла поїхати сама, бо не вміла ні читати ні писати, тому просто би не зрозуміла куди приїхала. Тому просила сусідів писати від її імені листи, в яких запитувала про доньку та завжди випрошувала її фото. Бо ж запам’ятала її як маленьку дівчинку, з каштановим волоссям та виразними сіро-зелено=синіми очима, які на сонці ніби світились.

Але Арсен лише відповідав на листи і так і не надіслав фото доньки. Олена Петрівна почала ходити кожної неділі до церкви, молитися, просити в Господа за здоров’я донечки та як найшвидше побачити Маринку. Вона дуже сумувала. Кожного дня в неї до болю краялось серце, що її кровиночка там, десь далеко. Так, Маринка з батьком, але не з Оленою Петрівною. А згодом вона почала класти в церкві три свічки, одну за здоров’я Мариночки, а дві за упокій батьків, які померли і залишили Олену Петрівну тепер повністю саму.

Через таку ситуацію Олена Петрівна ніколи не залишала сусідських дітей. Всім завжди діставалась цукерка, або якийсь пряник, або пиріжок з варенням, які вона часто пекла. Через це в її дворі часто збирались дітлахи з села. Сусіди ж не були проти, бо ж добре знали Олену Петрівну і про її ситуацію.

Маринка ж довго сумувала за мамою і часто плакала. Сестра Арсена, Яна, не витримала дитячої туги і вже благала його повернутися до Олени, або хоча б повернути Маринку, бо дитина ж має бути з матір’ю, тим більше Олена була прекрасною мамою матір’ю та господинею.

-Я не повернуся до неї в село Олени в село. І Маринку не віддам. В місті більше можливостей, чим в селі, я хочу для доньки кращого! – відповідав на вимоги Яни Арсен.

-Ну тоді забери Олену до нас! Вона хороша людина! – сварилась Яна.

-Вона простодушна сільська жінка, вона не адаптується в місті, тим більше ні читати ні писати вона не вміє! – відповідав Арсен.

На всі питання Маринки про маму Арсен завжди відповідав, що мати залишила Маринку і більше ніколи не повернеться. А через деякий час Арсен одружився на Василині, яку Маринка згодом почала називати мамою. А про реальну причину відсутності рідної матері чоловік так і не розповів.

Через багато років Арсен все таки вирішив відкрити цю таємницю Марині. Зробив він це перед своєю смертю. Марині на той час вже було шістдесят років.

-Марино, сонце моє, я все життя тобі брехав, чим дуже завинив перед тобою. Твоя рідна мама… Вона ніколи не залишала нас… Це я залишив її та забрав тебе з собою в місто… Я хотів дати тобі більше можливостей в житті, бо ж в селі їх мало. Я все ж вирішив розповісти тобі цю таємницю, але хочу тебе попросити не шукати її. Заклинаю тебе – не шукай свою матір…

-… Добре татку, не буду… — розчаровано сказала Марина. Вона дуже хотіла знайти свою маму, але змушена була виконати останню волю батька.

Так Марина і не стала шукати матір, хоча дуже хотіла. Так в сумнівах і муках вона провела довго. Років шість так точно. Не витримавши вона знайшла вихід з ситуації – вона попросила свою доньку знайти її бабусю. Вона дізналась де саме живе Олена Петрівна через листи, які їй показав батько. Це ті листи, які надсилала Олена Арсену. Він їх беріг, хоча ніколи не переглядав чи читав.

Тоді донька Марини, Софія, поїхала до того села, де жила її бабця. Приїхавши до села жінка застала похоронну процесію. Запитавши в жінки, яка була учасником дійства про Олену Петрівну та відповіла їй:

-Запізнилась ти дитино, якраз її ми і хоронимо. Все село зібралось, бо ж не мала старенька сім’ї, ось і нема кому похоронити. А людиною вона дуже хорошою, всі діти її обожнювали до самої смерті.

Тоді Софія ледь тримавшись на ногах від шоку, як вона так не встигла, бо ж запізнилась буквально на день. Вона пішла разом зі всіма в церкву провести в останню путь свою бабусю. Їй було дуже прикро через те, що вона дізналась все так пізно. І була образа на матір, яка не попросила знайти бабусю Софії раніше, через обіцянку батькові. А тепер вона побачила бабцю лише в домовині так і не познайомившись та не поспілкувавшись хоча б трішки з Оленою Петрівною.

Оцініть статтю
Джерело
Батько розповів Марині секрет про її матір лише перед cmepтю, а коли Марина відправила на пошуки свою доньку та не застала свою бубусю жив0ю