Батько покинув сім’ю заради іншої жінки, коли його доньці було чотири роки. Він вийшов з дому після Нового року, сказавши на прощання лише «пробач» і захлопнувши двері. Мати сприйняла це спокійно, ніби чекала такого повороту. У її родині жодна жінка не мала щасливих і довгих стосунків. Але через кілька тижнів вона випила всі пігулки діазепаму та парацетамолу, що знайшлися вдома, і заснула назавжди.
Ранком маленька Софійка довго намагалася розбудити маму, а потім, не дочекавшись відповіді, зробила собі сніданок з того, що знайшла в холодильнику. Втомлена, вона знову прилягла до мами та заснула.
Січневі дні короткі, і вже сутеніло, коли дівчинка прокинулася. Їй було холодно, вона натягнула на себе ковдру та притиснулася до мами, але від цього стало ще холодніше. Тоді Софійка зрозуміла нестерпний мороз йде від неї. Гарячі сльози обпекли їй щоки.
У двері хтось заходив. Дівчинка метнулася до прихожої це була Олена, молодша сестра мами.
Софійко, ти тут? Де мама? Я весь день дзвонила, чому вона не бере?
Софійка вчепилася в її пальто і потягнула до кімнати, беззвучно кричачи. Вона показувала пальцем, ридала, але жодного звуку не вимовляла.
Олена не мала дітей, тому чоловік покинув її через пять років шлюбу. Вона любила племінницю, як рідну дитину, і коли трапилося лихо, оформила опікунство. Три роки лікувань не повернули Софійці голос.
Тієї зими справжній мороз прийшов на Андрія, засипавши все снігом густим і хрустким. Софійка з подругами цілий день каталися на санчатах у парку Шевченка, ліпили сніговиків, падали в сугроби, залишаючи «ангелів».
Годі, треба додому. У тебе вся одежа обмерзла, а рукавички як льодяники! Заскочимо ще в магазин за молоком і гречкою, поспішала Олена.
Біля входу в магазин сидів рудий кіт із розумним виглядом, ніби він був тут господарем. Він лише підіймав лапки від холоду, а в усіх інших справах виглядав байдужим. Софійка підійшла до нього, сіла навпочіпки і зробила знак тітці, щоб та йшла без неї.
Гаразд, я швидко, але не відходь!
Дівчинка гладила кота, а він вигнув спину від задоволення і замуркотів. Раптом вона обхопила його, притиснула до себе, і по її щоках потекла гаряча сльоза. Кіт почав облизувати її, потім чхнув і знову ліз язиком.
Фу, що ти робиш? Він же бродячий, брудна тварюка!
Олена схопила Софійку за руку і потягла до машини. Дівчинка благаюче дивилася на кота, який теж підійшов до авто і нявчав.
Він же мій… я не можу його покинути, прошепотіла Софійка, і сльози заскрипіли по склу.
Ти щойно сказала? Повтори! голос Олени тремтів.
Ми не можемо його залишити! Він помре без мене! вигукнула дівчинка вже голосно.
Тітка вистрибнула з авто, схопила кота і сіла ззаду. Переляканий рудий вчепився кігтями в її пальто, але, побачивши Софійку, стрибнув їй на коліна і завмер.
Якщо ти хотіла кота, треба було просто сказати! сміялася Олена, і в її очах блищала щаслива сльоза.
