Так вийшло, що я майже не знав своїх батьків.Їх шлюб проіснував не так вже і довго. Тому все своє життя я прожив з бабусею, яка заміняла мені і маму, і тата, і друзей. Хоча до п’яти років у мене була повна сім’я, все було добре.
Одного дня батько як зазвичай збирався у планове відрядження, мама допомогала йому складати валізу. І ми з бабусею так і не знаємо чому батько поїхав і не повернувся, без пояснень, просто мовчки не повернувся. Мама намагалась тримати себе руках, але вже через кілька тижнів вона привезла мене до бабусі, а сама поїхала. Спочатку я дуже сумував, не розумів чому вона мене покинула. З того моменту ми з бабусею нічого про неї не чули.
Я дуже вдячний бабусі, що вона у похилому віці все ж таки прийняла мене, допомагала мені, підтримувала, робила все, щоб я почував себе щасливою дитиною. А могла б залишити у інтернаті, і ніхто б її не засуджував за це, бо всім зрозуміло, що одній бабусі дуже тяжко ставити на ноги таку малу дитину.
Коли я закінчив університет, мені пощастило потрапити на курси від крупної компанії, і згодом я пройшов у них стажировку і мене офіційно прийняли на роботу. Це був мій щасливий квиток у життя.
Я заробляв достатньо великі гроші і тому вирішив, що можу собі дозволити жити окремо від бабусі. Про неї я звісно ж не забував, я наказав їй звільнитись з роботи, тому що тепер мав змогу повністю матеріально забезпечувати і себе і бабусю. Тепер вона вже мала змогу відпочивати і займатися тим, чим хоче, а не постійно піклуватись про когось.
Згодом до нас у фірму прийшла стажуватися дівчина, Катя. Вона сподобалась мені з першого погляду. Згодом її також прийняли до нас на роботу, ми почали спілкуватись, і вже через рік я вирішив одружитися з нею, хоча до цього моменту я планував вже придбати своє житло.
Десь в цей час я дізнався, що моя мама приїхала до нас в місто. Вона дуже сильно прохала бабусю дати їй мій номер телефону.І коли зателефонувала просто попрохала мене про зустріч.
Звісно я як покинута дитина сподівався на те, що вона все ж одумалась, пройшов час і вона хоче вибачитись і буде намагатись налагодити стосунки. Але наша зустріч розвіяла всі ці думки. Все це її взагалі не цікавило, едине, що вона хотіла — щоб я її забезпечував або хоча б якось матеріально підтримував, бо від бабусі вона дізналась, що у мене зараз гарна заробітна плата, а їй мовляв дуже погано живеться, знаходиться у скрутному стані.
А потім я ще дізнався, що в неї є інша дитина і чоловік, які чомусь не хочуть працювати і вона одна намагається заробляти їм троїм на життя. За її словами мені дуже пощастило з роботою, тому мені ж буде не важко допомогти рідній людині.
Я був просто шокований від такої зухвалості і нахабства. Я навіть і не знав, що такі люди існують, і був дуже обурений, що такою виявилась моя рідна мати. Вона кинула мене на стару бабусю і залишила від найголовнішого у житті дитини: материнського тепла, підтримки і турботи. Я дуже тяжким трудом будував своє життя, щоб зараз у мене було все те, що я зараз маю. А вона має нахабство, щоб говорити, що мені пощастило і прохати мене давати їй гроші. Звісно я їй відмовив, і нагадав, що ми з нею не рідні люди, і вона ніяких зусиль не приклала до мого успіху. Єдина близька людина, яка зробила для мене все що могла і навіть не могла- це бабуся. Якщо б не вона, я не знаю яким би я виріс. Але я радий, що я не виріс таким як моя мати. Сподіваюсь, що я більше навіть не почую нічого про цю людину. Тепер я остаточно викреслив її зі свого життя.
