Серце матері й батька
Дякую всім за підтримку, за вподобайки, душевні коментарі і щирі відгуки на оповідання, за підписку і величезне спасибі від мене та моїх пяти муркотиків за донати.
Будь ласка, поширюйте у соцмережах оповідання, що припали вам до душі це теж неабияка радість для автора!
Чого ти така понура зранку? Навіть не усміхаєшся Ходи, поснідаємо.
Чоловік увійшов до кухні, ледве стримуючи позіхання, нарешті ж вихідний.
На плиті шкварчала яєчня зі шкварками, а дружина налила запашного чаю. Насипала йому на тарілку майже всю яєчню й поклала шматок свіжого хліба.
Їж, бери на виделку!
Я щось не так зробив, Оксано? лагідно перепитав Андрій.
Зробив Обоє ми винні: дітей неправильно виховали, Оксана Григорівна сідає поруч, ковтає чай без особливого смаку.
Донька й син виросли, ми собі у всьому відмовляли, поки їх піднімали, прийшли важкі часи. Підтримували завжди їх, а зворотної підтримки бодай словом не дочекалися. У них постійні проблеми: то життя їм не цікаве, то грошей не вистачає І в Марічки, і в Сергія одне й те саме нарікання.
Чому ти так вирішила?
Андрій Михайлович уже щасливо намазує вершкове масло на ще теплий хліб, зверху накладає сливового варення.
Тобі добре, їм все це мені пишуть, мамі. Сергій вчора з сімєю в боулінг зібрався, просив грошей до зарплатні я розгнівалась і не дала. Образився А перед тим Марічка телефонувала карєра співачки не складається, настрій зовсім поганий. Хочеш співати співай для душі, але працювати треба! Всі хочуть співом заробляти, а вдається не кожному. Давно час зрозуміти і піти на справжню роботу! І взагалі, в дитинстві так дружили, а зараз ледве вітаються.
Оксана Григорівна відсунула тарілку з холодною яєчнею, взялася за чай.
Не переймайся ти так, все владнається, згадай, ми ж теж молодими були, пробував заспокоїти дружину Андрій, та вона ще більше розпалилась:
Та де там Нас із тобою нічим не здивуєш, що мали тому й раділи! Сергійко народився щастя. Візок, ліжечко подруга віддала, сестра принесла пелюшки, сорочечки від свого старшого. Все було ношене, але як нове діти ж швидко ростуть. І ми були щасливі А як «Жигулі» шосту модель купили й зовсім горді ходили. Ракушку біля хати поставили відчували себе багатими людьми! А нашим, якщо за кордоном не були, то життя в смітник. Невже ми їх цьому вчили?
Часи змінилися, Оксано Багато спокус, а вони молоді, ще зрозуміють, побачиш.
Тільки б не пізно було В гонитві за грошима прогавлять все найважливіше, життя ж летить, Андрію. Дивлюсь у дзеркало вже й не вірю, що це я, бабуся А ти дід
Тут задзвонив телефон дзвонив Сергій.
Ось знову Оксана Григорівна хапає телефон, і поки розмовляє очі робляться величезними, вона раптом підхопилась.
Андрію, мерщій вдягайся Сергій у лікарні, сусід з палати телефонує.
Що трапилось?! Андрій Михайлович зірвався з місця й поспіхом став вдягатися.
Толком не зрозуміла Болгаркою по руці диск розлетівся, розсік кисть. Зараз за кисть борються Головне щоб все добре! Як би не залишився без руки! Ходімо, швидше!
Стали вдягатися нашвидкуруч, і хоч ще не старі, але й не молоді вже тривога в очах.
І побігли, забувши про все на світі, до лікарні до сина
Поки поспішали, дзвінок Марічка:
Мамо, я до вас на обід заскочу, гаразд?
Заходь, доню, ми, може, вже повернемось, задихано відказала Оксана Григорівна і не дослухавши відповідь, кинулася на зупинку за Андрієм.
У лікарні одразу заспокоїли: руку вдалося врятувати, до Сергія поки що не пустять.
Не підете не піду, буду чекати, твердо сказала Оксана Григорівна і сіла в холі, Андрій Михайлович поруч.
Аж тут у лікарню вбігла Марічка й кинулась до них:
Мамо, та що з вами такі засмучені? Все минулося! Сергій вчора залишився на халтурі комусь машину ремонтував. Болти зрізав, диск вислизнув і по руці Прийшов до тями, все зашили, пальці рухаються Мамо, на вас дивитись боляче, все ж закінчилось добре!
А ти звідки знаєш?! аж видихнула Оксана Григорівна.
Ми з Сергієм переписуємось, і з його Оленою часто. І допомагаємо одне одному, тож що?
А ми думали зовсім не спілкуєтесь. Чому нам нічого не казали? втрутився Андрій Михайлович.
Тату, ну ви такі сильні, завжди все подолаєте, от ми й не хотіли зайвий раз вас засмучувати, посміхнулась Марічка, і взагалі, виглядаєте молодо, ми вам навіть не заважаємо, бо хочемо, щоб пожили трохи для себе.
Та ви диви! А я вже вигадала, наче вам до нас і діла немає вперше посміхнулась Оксана Григорівна.
Та ні ж, мамо, ваше покоління це справжні незламні люди. Ми намагаємось бути як ви, хоч і не завжди виходить, але стараємось, чуєте?
Батьки вперше за день посміхнулись, тривога в очах стала меншою.
Мам, тату, а я ж хотіла вам сказати на роботу влаштувалась! Ще й співати на свята кличуть: то в садочок, а вчора в будинок для літніх людей. Ой, і як плескали! А одна бабуся навіть заплакала у неї донька відома співачка, але постійно у розїздах, маму навіть здати у будинок примудрилась, жах
Марічка зненацька міцно обіймає батьків:
А ми з Сергієм вас дуже-дуже любимо, не сумнівайтесь
У цей момент медсестра дозволила на трошки до сина. Оксана Григорівна ледь не розплакалась, а Сергій спокійно каже:
Мамо, все вже позаду, не переймайтесь. Тату, памятаєш, ти розповідав, як у нашій ракушці біля будинку осине гніздо завелося тебе так покусали, що й в лікарню забрали, мало не помер, але все обійшлось. Всяке буває. Як випишусь приходьте до нас на Новий рік святкувати, а то життя летить, а ми ледве бачимося! А Марічка ще з хлопцем своїм хоче нас познайомити, вам, певно, не казала
Додому Оксана й Андрій Михайлович пішки йшли вирішили прогулятиись.
Ще не старі, але вже й не юні батьки.
Ох і непросто воно, це батьківське серце: завжди болить за дітей. Здається, що в інших діти як діти, а свої Так хочеться, щоб усе робили правильно, слухалися, були кращі за інших.
Але ж у них свій шлях, своя дорога. Якою б вона не була Добрі наші діти, бо вони наші.
