Він відмовився одружуватися на вагітній дівчині. Мати його підтримала, але батько став на захист майбутньої дитини.
— Тату, у мене новина. Сусідка, Мар’яна… Вона вагітна. Від мене, — сказав Дмитро, ледь зайшовши до хати.
Тарас, батько, на мить завмер, а потім спокійно промовив:
— Ну то женися.
— Та ти що, я ще молодий. Мені рано в сім’ю, тим паче ми особливо не зустрічалися…
— Серйозно? — усміхнувся батько. — Значить, бігати за дівчиною ти був мужчина, а як за вчинки відповідати — одразу дитина. Ну-ну. — І, не кажучи більше ні слова, голосно покликав дружину: — Олено! Іди сюди!
Олена увійшла на кухню, витираючи руки фартуком:
— Що трапилося?
— Слухай. Наш син призвів дитину, а одружуватися не хоче. Мар’яна, сусідська донька. Вагітна від нього. А він — у кущі.
Олена навіть не здивувалася. Обличчя її стало кам’яним:
— І правильно. З якої речі тягнути в дім першу стрічну? Зараз дівчата хитрі — знайдуть, хто заможніший, завагітніють, а потім «женися». А потім виявиться — і не від нього взагалі. Нехай здасть аналізи. І взагалі, нема чого тиснути на Дмитра, він ще молодий. Він чоловік, йому було важко встояти. Але ми з тобою не зобов’язані утримувати чужих дітей.
Тарас важко зітхнув і тихо сказав:
— А якщо це справді його дитина?
— А якщо й справді? Ми що, зобов’язані брати на себе відповідальність? Скажи їй, нехай здає аналізи, все з’ясуємо.
Вона розвернулася й пішла на кухню, а Тарас залишився з сином.
— Я, знаєш, теж колись був молодим, — почав він. — Кохав одну, одружився з іншою. Не з любові, а з відповідальності. Тому що чоловік — це не лише про пристрасть, це про вибір і наслідки. Твоя мати тоді була вагітна. Я не знав, чи зможу бути з нею, але знав точно — дитина не винна. Моя кров, моя совість. І знаєш, Дмитре, попри все, я жодного разу не пошкодував, що лишився поруч.
Минуло три місяці. Тест ДНК дав чітку відповідь: з імовірністю 99,9% Дмитро — батько дитини Мар’яни.
— Ну й що? — відмахнулася Олена, коли Тарас поклав перед нею папір. — Так, він батько. Але це не означає, що Мар’яна житиме в цьому домі. Вона сюди не увійде. Я так сказала!
Дмитро сидів, не дивлячись батькові в очі. По обличчю було видно: він обрав сторону матері. Він мовчав, стискав кулаки, але слова не говорив.
Тарас повільно підвівся зі столу:
— Раз ви удвох прийняли своє рішення — тепер послухайте моє.
Він говорив глухо, але в голосі лунала сталь:
— Доки я живий, у мого онука не буде потреби ні в чому. Я візьму землю, збудую дім, і він — мій онук — отримає все, що я заробив. А ви удвох можете на мою допомогу більше не розраховувати. Я відмовляюсь брати участь у цьому соромі. Дмитре, з цього дня ти для мене не син. Усе, що в мене є, тепер належатиме дитині. Жодної копійки ви від мене не отримаєте.
Олена спалахнула:
— Ти з глузду з’їхав? Власного сина хочеш позбавити спадщини?!
Тарас не відповів. Він просто повернувся й пішов, ігноруючи крики й лайку. Дмитро залишився стояти в тиші, не вірячи, що батько справді це сказав. Але він знав: якщо Тарас сказав — значить, зробить.
