Я малим мав великі, цікаві очі і непосидючий характер. Проте, на превеликий жаль батьків, народився з недугою — кульгавим. Відразу після народження стало зрозуміло, що моя доля буде складнішою, ніж у багатьох інших дітей.
Мої батьки, Анна і Олександр, були сильно занепокоєні та засмучені цим фактом. Вони відчували сором і глибоке занепокоєння, оскільки боялися, що я стикатимуся з проблемами і труднощами в житті. Однак, незважаючи на свої початкові почуття, батьки мене любили з усіма моїми вадами і готові були допомогти в будь-яку мить.
Ще змалку я виявив сильний дух і вольовитість, чому не заважала моя кульгавість. Моя вада не заважала мені мріяти і мати бажання жити повноцінно. У мене завжди були друзі. А ще я дуже добре вчився у школі. Тобто моя нога не заважала мені йти в ногу з іншими, а в дечому навіть переважати своїх однолітків.
Батьки розуміли, як важливо все-таки підтримувати мене в важкі миті. Вони забезпечували мене всім необхідним. Також намагалися знайти лікаря, який би допоміг мені позбутися кульгавості. Однак всі спеціалісти розводили руками.
Моя кульгавість не була для мене перешкодою на шляху до досягнень. Я ж не знав від народження, що таке бути іншим. Не відчував цієї вади. Зрештою, голова в мене працювала добре і я швидко опанував мову програмування. Почав непогано заробляти. Батьки відчули мою матеріальну підтримку і заспокоїлися.
Зараз їх хвилює моє одруження. Кажу їм, що ще не час. Он війна в нашій країні забирає найкращих. Долучився до волонтерського руху, плету сітки у вільні хвилини, доначу для наших хлопців. і це вже добре. Коли б був цілком здоровим, то був би вже на передовій. А моя нога врятувала мене від мобілізації. Отож, в нашому житті не вгадаєш, коли програєш, а коли виграєш. А соромитися через ваду не варто, бо такими навіщось нас створив Бог. І у вадах нема чогось сороміцького.