У невеличкому містечку на півдні України, де вулички тонуть у зелені каштанів, а літня спека змінюється прохолодними вечорами, Оксана та Андрій жили у шлюбі вже п’ять років. Їхня затишна двокімнатна квартира в центрі міста була для Оксани справжньою фортецею, яку вона облаштовувала з любов’ю. Але одного злого вечора все змінилося.
Андрій повернувся з роботи й під час вечері почав розповідати про біду, яка спіткала його батьків. Вони збудували великий двоповерховий будинок за містом, мріючи про просторе життя на пенсії. Але взимку їхнє житло перетворилося на крижаний замок: опалення пожирало всі заощадження, а пенсії ледь вистачало на життя. Свекор із свекрухою, не знайшовши іншого виходу, вирішили попроситися до сина та невістки на зиму. Почутши це, Оксана відчула, як кров ударила до скронь.
— Я не дозволю твоїм батькам жити в нас! — різко сказала вона, ледве стримуючи гнів. — І їхнього пса сюди не тягни! Я не покоївка, щоб прибирати за всіма і терпіти їхні витівки. Коли нам із тобою була потрібна допомога, твоя мати захлопнула перед нами двері. Нехай тепер пожинає плоди!
Оксана очікувала суперечки, умовлянь, але замість цього Андрій, дивлячись їй прямо в очі, вимовив слова, які відлунням відгукнулися в її серці:
— Або мої батьки переїжджають до нас, або ми розлучаємось!
У кімнаті повисла мертва тиша. Оксана відчула, як земля йде з-під ніг. Вона не могла повірити, що чоловік ставить її перед таким вибором. Але здаватися вона не збиралася. Приймати свекруху з її величезною лохматою вівчаркою, яка звикла жити на просторі, у їхній тісній квартирі? Це було вище її сил. Стосунки з матір’ю Андрія завжди були напруженими: свекруха відкрито зневажала невістку, вважаючи її негідною свого сина. Думка про те, що ця жінка запанує в її домі, доводила Оксану до лютості.
— У твоїх батьків є ще двоє дітей, — холодно продовжила вона, стискаючи кулаки. — Нехай їдуть до них. Я не збираюся жертвувати своїм комфортом заради людей, яким я байдужа. Ця квартира — моя, і лише я вирішую, хто тут житиме.
Оксана нагадала чоловікові, як його батьки пишалися своїм будинком, збудованим напоказ, щоб затьмарити сусідів. Вони не думали про те, як платитимуть за опалення, і тепер їхні проблеми мусить вирішувати вона? Ні, цього не буде. Вона не дозволить перетворити своє життя на пекло заради чиєїсь пихи.
Андрій мовчав, але його погляд був сповнений рішучості. Оксана розуміла, що цей ультиматум — не просто слова. Перед нею стояв вибір: поступитися й втратити себе або відстояти свої межі, ризикуючи шлюбом. Серце розривалося, але вона знала — дороги назад немає.
