До нас приїхав мій дядько. Він має хороший достаток. З розмов родичів, чула, про його жадібність. На мені вона ніколи не відображалась, тому я не придивала велике значення цим балачкам.
Ми гарно прийняли дядька. Виділили для нього окрему кімнату. Я і донька пожили чотири дні разом. Ми відпочивали, ходили на прогулянки, пили каву та пройшлися по магазинам. За себе і свою доньку платила сама. Я купувала, щось дешевше. Дядько харчувався дорожчою їжею.
Я б не звернула на це увагу, але наш гість взагалі не давав грошей. Він харчувався за наш рахунок. Під час кожного прийому їжі запитував: «А що смачного ти проготувала на цей раз?» Мого родича не хвилював мій статус матері-одиначки. Грошей в мене обмаль, чого не скажеш про дядька. Він купує дорогу їжу на винос. Що йому заважає годувати себе за свій рахунок?
Мій родич прогосював чотири дні. Під вечір, ми поїхали до тітки. Вона дала нам грошей. Сума, на перший погляд, не велика, але, для мене з донькою, суттєва. 500 гривень мали поділити порівну. В магазині, я пішла в відділ з побутовую хімією. Шукала пральний порошок, миючий засіб для посуду та білизну. Схоже, я досі довірлива та наївна. Очікувала, що дядько віддасть мені всю суму, адже в нього гроші є. Він купив квартиру в центрі Москви за декілька мільйонів. Розумієте? Для нього 500 гривень нічого не варті, а мені — погоду зроблять.
Я взяла все необхідне і пішла на касу. Дядько взяв два пакети найбільшого соку та дві пачки печива. Воно йому життєво необхідне? Мені досі не приємно про це згадувати. Ведуться дискусії на тему: «Чому бідним не вистачає ресурсів?» Такі, як мій дядько, не можуть насолодитися своїми грошима. Їм завжди мало. Він знає, як ми живемо. Він бачив нашу пошарпану квартиру та старий одяг. Він все одно зробив те, що зробив.
Нехай їде в свою Росію і сидить там. Немає чого до нас приїжджати. Якщо мій родич захоче ще раз навідати Україну, піде жити в готель. Не хочу ще раз спостерігати за цим свинством.
