Мої батьки п0мерли коли я навчалася в школі. Так я залишилася жити з бабусею. Мамою моєї мами. Так як я була досить пізньою дитиною, і моя мама також – то бабуся моя була завжди для мене старенькою.
Ми жили у маленькій однокімнатній квартирі в центрі міста, а на літо їздили в село у таку ж маленьку хатинку, у якій виросла моя бабуся.
Далі я вступила на навчання до інституту і переїхала у обласний центр. Там я жила в гуртожитку. Змалечку я була вихована так, що спершу потрібно вивчитись, знайти роботу, тоді вийти заміж і народити дитину. Однак на другому курсі життя внесло корективи у мої плани.
Я зустрічалася з хлопцем, який був із багатодітної сільської сім’ї, і так сталося, що я у вісімнадцять років вже була вагітною.
Жити нам, звичайно ж, не було де.
Тоді ми вирішили, що бабуся охоче погодиться переїхати до села, а нам віддасть свою однокімнатну квартиру. Ми поїхали попросити її про це.
Та бабуся лише на мене накричала, що я не маю голови, а мій хлопець взагалі дурний. І що ми ще самі діти, але ж я аборт робити не хочу. Я люблю свого хлопця і свою дитинку, якою я вагітна.
Мій хлопець намагається братися за будь-яку роботу, навіть вирішив відремонтувати будинок в селі для бабусі.
А вона з улюбленої єдиної онучки зробила першого ворога. До того ж невдовзі, бабуся стане прабабусею.
А нам жити в селі теж не дуже хочеться, адже якщо порейми почнуться серед ночі, як ми маємо добратися з села до пологового будинку?.
А бабуся нас не може зрозуміти. Невже для неї це так важко?.
