Бабусю Оксано! гукнув Матвій. Хто вам дозволив тримати вовка просто в нашому селі?
Оксана Іванівна тяжко заплакала, побачивши, як її старий тин упав. Вона вже вдруге того року намагалася полагодити його старими дошками, берегла гроші з пенсії, відкладала на ремонт. Все сподівалася: ще трохи витримає, поки назбирає достатньо гривень. Та не судилося паркан обвалився
Вже десять років Оксана господарює сама. З того моменту, як відійшов у вічність її чоловік, Василь Григорович, все змінилося. У нього були золоті руки майстровитий тесляр, столяр. За життя ним пишалися всі односельці добрий, працьовитий, завжди допомагав людям. Разом вони прожили сорок щасливих років, не дотягнувши одного дня до річниці. Охайна хата, щедрі грядки, доглянута худоба все це було плодом спільної праці.
Дітей у Оксани й Василя було лише один син Левко, їхня гордість і розрада. З малечку він привчився до роботи, ніколи не треба було просити допомогти. Мати поверталася з поля змучена, а Левко вже наносив дров, приніс води, розтопив піч, напоїв корову та кіз.
Василь після роботи сідав на призьбі, доки Оксана поралась на кухні, а вечорами вся родина збиралася разом ділилися новинами, сміялися. Щастя, що й казати.
Час минав, залишалися тільки спогади. Левко виріс, поїхав до великого міста набиратися розуму. Там зустрів міську дівчину Дарину, одружилися, осіли в Києві. Спершу Левко навідувався до матері, але згодом Дарина стала вмовляти його відпочивати на морі чи за кордоном. Василь не міг того зрозуміти.
Коли наш Левко так заморився? Нічого не знаю, це все та Даринка йому в голову вклала! Нащо ті подорожі?
Мати плакала, батько сумував, чекали від сина хоча б звісточки. Та невдовзі Василь Григорович тяжко занедужав: втрачав силу, не їв, марнів. Лікарі тільки ліки призначали, а потім надії залишили сказали забирати додому. Навесні, коли в лісі защебетали соловї, Василь перестав бити по хаті молотком спочив назавжди.
Левко приїхав на похорон, гірко ридав жалкував, що так мало бачив батька перед смертю. Лишився на тиждень, тоді повернувся до Києва. За десять років тричі написав листа матері. Оксана залишилася сама, корову та кіз віддала сусідці Марії.
Навіщо їй тепер худоба? Довго Буренка стояла біля двору, слухала, як стара Оксана плаче. Та, забившись у найвіддаленіший закуток хати, глушила біль в серці.
Господарство без чоловічих рук розвалювалося: то дірка в даху, то дошка на ганку проламана, то льох заливає водою Оксана з усіх сил дбала про хату. Гроші з маленької пенсії заощаджувала на майстрів. Та часто доводилось все робити самотужки: виросла в селі всяку роботу знає.
Так і перебивалася, поки трапилася нова біда. Зір різко погіршився, хоча раніше проблем не було. Якось прийшла до крамниці, ледве прочитала ціни. Минуло трохи часу майже не бачила написів. Коли медсестра Ганна приїхала з оглядом, відразу порадила хірургію:
Оксано Іванівно, не тягніть! Операція і знову поглянете на світ!
Але стара боялася лікарів, відмовилася їхати. Так, за рік, майже зовсім осліпла. Проте не дуже розпачалася:
Нащо мені те світло? Телевізор тільки слухаю, диктор новини читає так і розумію. А вдома все по памяті.
Та неспокій не раз підкрадався. В селі побільшало чужинців, нерідко навідувалися крадії, нишпорили по порожніх хатах. Оксана Іванівна знала: їй потрібен охоронець добрий собака, щоб чужий боявся заходити.
Вона спитала сусіда-вловця Миколу:
Не знаєш, може єгерь має цуценя? Хоч би маленького. Виростила б справжнього сторожа
Микола, досвідчений мисливець, подивився з цікавістю:
Бабу Оксано, навіщо лайка? Вона для лісу! Я привезу тобі з міста справжню вівчарку.
Вівчарка, напевно, дорого?
Не дорожче за гривню, бабо Оксано.
Якщо так, то вези
Оксана перерахувала свої заощадження, прикинула: вистачить на доброго пса. Але Микола хлопець непосидючий, все відкладає обіцяне. Бабуся ледь стримувала докір, а в душі шкодувала чоловіка. Одинокий ні родини, ні дітей, друг лише горілкою.
Микола, ровесник її Левка, лишився в селі, місто йому не до душі. Все життя пасіонувався полюванням, по кілька днів зникав у лісах. По завершенні сезону, підшивався до різних робіт по господарствах. Копав городи, ремонтував паркани, лагодив мотоблоки а всі зароблені копійки йшли на випивку.
Після загулів Микола відходив у ліс, опухлий, хворий і винуватий, потім повертався с грибами, рибою, ягодами, шишками. Продавав дарма, щоб знову усе прогуляти. А бабусі Оксані допомагав без зайвих слів. Коли тин упав прийшлося ще раз йому звернутись.
З собакою трохи зачекаю, зітхнула Оксана Іванівна. Треба платити за тин, а грошей зовсім мало.
Микола зявився не з порожніми руками. В його наплічнику, крім молотка, щось порухалось. Усміхнувся й покликав стареньку.
Ось, кого я тебе привіз! Відкрив рюкзак.
Оксана на дотик відчула пухнасту голівку.
Миколо, ти мені цуценя привіз? дивується.
Найкращий з найкращих! Справжній вівчар!
Щеня тоненько скиглило, намагаючись вискочити з рюкзака. Оксана засумувала:
Та грошей ледь вистачає Тільки на тин!
Назад не потягну, бабусю! сміється Микола. Уявляєш, скільки тисяч гривень цей собака мені встав?!
Що робити? Довелось бабусі бігти до крамниці, домовлятися з продавчинею, яка видала кілька пляшок горілки в борг і записала борг у зошит.
До вечора Микола закінчив тин. Оксана нагодувала його борщем, поставила чарку, а той в розвеселому настрої поглядав на щеня, що згорнулося біля грубки.
Його годуй двічі на день, купи міцний ланцюг. Виросте здоровий. Я в псах тямлю!
Так у Оксани зявилася нова душа Барбос. Вона полюбила його як рідного, а Барбос відповідав щирою відданістю. Як тільки стара виходила на двір щеня від радості підскакувало, облизувало руки. Але щось турбувало пес ріс швидко, став здоровенний, а гавкати так і не навчився.
Ой, Миколо! журилася. Нехитрий ти, обдурив мене!
Та як прогнати такого доброго друга? Йому й не треба було гавкати: сусідські собаки, бачачи Барбоса, не наважувалися загавкати настільки той розрісся! Через три місяці майже по пояс господині.
Якось до села завітав Матвій-мисливець за продуктами, бо невдовзі починалася зимова облава. Йшов повз двору Оксани Іванівни і закляк від здивування, угледівши Барбоса.
Бабусю Оксано! закричав. Хто вам дозволив тримати вовка?!
Оксана схопилася за серце.
О, Господи! І чого я така безтолкова Микола шахрай! Казав, що вівчарка
Матвій пояснив серйозно:
Відпустіть його в ліс, бабусю Боюсь, буде біда.
Сльози набігли на очі старої. Як боляче було віддавати Барбоса! Добрий, лагідний, хоч і вовк. Але останнім часом став неспокійним, рвався з ланцюга. Сусіди побоювались, що може статися лихо. Вибору не було.
Матвій забрав вовка в ліс. Барбос махнув хвостом та зник поміж дерев. Більше його ніхто не бачив.
Оксана Іванівна тужила, згадувала доброго друга, проклинала негаразди. А Микола жалкував він хотів добра. Якось у лісі натрапив на мертву вовчицю, а біля нори лишилось одне мале вовченя. Микола не зміг лишити сироту, взяв додому, думав під машину старій може собака лишиться, може втече. А все зіпсував Матвій
Микола кілька днів ходив біля її хати, соромився зайти. На дворі метіль, Оксана топила грубку й грілася під шалью.
Раптом у двері постукали. Прибігла відчинити на порозі чоловік.
Добрий вечір, бабусю! Можна переночувати? Йшов до сусіднього села, заблукав.
Як звати, любий? Я погано бачу
Богдан.
Оксана насторожилася.
У нас Богданів наче не було
Я чужий, тільки хату купив у кінці села. Їхав машиною, застряг пішки дістався. Завірюха ж!
Купив хату діда Степана?
Так.
Оксана запросила до хати, поставила чайник. Гість нишком оглянув старий креденс, шукав цінності.
Поки господиня хазяйнувала біля грубки, гість нишпорив у креденсі. Оксана почула скрип.
Що ти там робиш, Богдане?
Та грошова реформа, допомагаю здати старі гривні!
Дурниці! Ніякої реформи! Хто ти?
Гість схопив ніж, приставив до горла.
Тихо! Витягуй гроші та їжу!
Бабка злякалася злочинець! Та раптом двері розчахнулися у хату залетів Барбос, величезний вовк, кинувся на грабіжника. Той крикнув, але товстий шарф врятував від укусу. Гість поранив вовка ножем в плече, Барбос поскакав убік, а злочинець утік.
У цей момент до двору підходив Микола. Побачив, як чоловік з ножем кидається геть. Увірвався до хати а на підлозі лежить закривавлений Барбос. Микола все зрозумів, помчав до дільничного.
Грабіжника знайшли. Дали великий термін.
А Барбос став героєм села. Діти приносили йому їжу, віталися. Вовка більше не привязували, але він завжди повертався до Оксани з Миколою після полювання.
Одного дня біля її хати зупинився чорний позашляховик. Хтось рубав дрова у дворі це був Левко, син Оксани. Побачивши старого знайомого, розкрив обійми радості не було меж.
Ввечері вся родина сиділа за столом, а Оксана світилася від щастя. Левко переконав її поїхати до міста на операцію, щоб повернути зір.
Якщо треба поїду зітхнула стара. Влітку онук приїде, хочеться його побачити. Миколо, доглядай хату й Барбоса, домовились?
Микола кивнув. Барбос зігрівся біля грубки, поклавши голову на лапи. Його місце було тут серед найближчих людей.
Давно я засвоїв: людська доброта сильніша за будь-які примхи долі, а справжній друг не завжди той, хто вміє гавкати. Можливо, саме тому кожна душа потребує тепла, захисту та чуйності, незалежно від того, з якого вона роду.
