Ольга Михайлівна йшла під дощем і плакала. Сльози змішувалися з рясними краплями дощу, так що й не розбереш, що на обличчі сльози чи вода.
Єдине щастя дощ іде! Ніхто не бачить, що я плачу, думала жінка.
Та ще й мимоволі корила себе: Сама винна! Прийшла невчасно. Хто мене кликав? Хіба що непрохані гості…
Отак і йшла, і плакала. А потім раптом згадала стару байку, як чоловік говорить тещі: Мамо, ви навіть чаю не попєте?
І ось зараз вона й була тією самою «мамою».
Плакала, сміялася крізь сльози, а потім знову плакала.
Дійшла додому, переодяглася, накрилася старим вовняним пледом і вже плакала на повну силу, не стримуючи сліз. Ніхто не чує, ніхто не бачить, тільки золота рибка у круглому акваріумі мовчки спостерігає!
Ольга Михайлівна завжди була жінкою непростою й цікавою, подобалася чоловікам. Але доля з батьком Єгора її сина не склалася. Пив страшенно. Спочатку ще терпимо: випє засне. А потім почав ревнувати до всіх до продавця, до незнайомця з вулиці, до сусіда, навіть до старенького дідуся з паличкою.
Якось, побачивши, що Ольга посміхнулася сусідові при вітанні, просто оскаженів.
Побив її, довго, жорстоко, як по науці, прямо на очах у сина.
Єгор тоді змалював усе докладно бабусі з дідусем. Мати Ольги не втрималася:
Господи, для чого я ростила доньку, щоб її якась п’яна нечисть в домі била!
А батько мовчки одягнувся, пішов, та й виніс «зятя» з четвертого поверху, не шкодуючи сил. Той руку зламав, поки летів донизу.
А дід ще й кулаком помахав і пригрозив:
Ще раз біля моєї доньки зявишся сам сядеш, але й ти, падлюко, Ользі життя не зіпсуєш.
Жодного разу той чоловік більше не повернувся. Ольга залишилася сама, заміж більше не виходила. Треба ж сина ростити, а новий чоловік хто зна, який дістанеться.
Чимало було охочих її добитися, але після того вона нікого поруч не хотіла. Їй вистачило того болю.
У побуті тяжко не було професія чудова: технолог у невеликому ресторанчику. Заробляла непогано, на життя вистачало.
Поступово відкладаючи гроші, Ольга збирала на власне житло. А коли вже й сума була, тут і Єгор надумав одружитися. Дівчина його чудова, cправжнє українське імя Соломія.
Ольга залишилася у своїй хрущовці, а дітям і весілля зробила, і квартиру двокімнатку подарувала:
Добре, у них ж сімя, їм потрібніше!
Тепер Ольга дітям на нову автівку відкладає скільки можна на старенькій «Ладі» їздити.
Сьогодні вона до сина не збиралася з принципу не навязувала свою компанію. Просто так вийшло, що опинилася поруч із їхнім домом саме тоді, як хлинув дощ, при чому навіть парасольку не мала. А дощ лив такий, що й парасоль не врятував би.
Ось і вирішила забіжить, перечекає негоду, з Соломією по-домашньому, по-жіночому погомонить за чаєм.
Соломія, відчинивши двері, здивовано подивилася на свекруху, навіть не запросила. Просто в коридорі холодно запитала:
Ольго Михайлівно, щось трапилось?
Ольга розгубилася, намагалася пояснити:
Та… дощ застукав…
Дощ вже скінчився! Вам недалеко, дійдете сказала, склавши руки на грудях, невістка.
Так, так, тихо погодилася Ольга Михайлівна і в сльозах вийшла назад у дощ.
Плакала ще довго, а потім, ледь заснувши, побачила уві сні свою золоту рибку з акваріуму.
Рибка раптом виросла і, хоч не видавала звуку, її губи ворухалися. Але Ольга все розуміла!
Плачеш? Ой, і дурна ж ти! Тобі й чаю не дали в дощ, а ти їм гроші на авто відкладаєш? Скільки ще життя для когось жити будеш, а не для себе? Подивися на себе і гарна, і розумна, й гроші маєш. Витрати їх на себе! Відправляйся до моря, побудь для себе!
Ольга Михайлівна прокинулась, коли вже стало зовсім темно.
Рибка плавала по колу, відкривала рот, а Ольга вже не розуміла рибячої мови. Проте вона усвідомила те найголовніше: не варто жертвувати собою заради невдячних людей.
Взяла ту суму, що відкладала дітям на авто, купила собі подорож до моря. Відпочила, повернулася засмаглою і щасливою.
А син із невісткою й не помітили вони ж тільки приходили чи телефонували, коли щось потрібне: гроші чи дитину доглянути.
А ще Ольга перестала сторонитися чоловіків, і її серце відкрилося для нового кохання Ярослав, директор ресторану, де вона працювала. Давно він Ольгу любив, а вона все себе дітям присвячувала. Тепер усе склалося інакше разом на роботу, разом додому. Життя змінилося!
Нещодавно Соломія зайшла:
Чому ви, Ольго Михайлівно, до нас не заходите? Не телефонуєте? Єгор машину придивився! натякнула невістка.
Соломіє, тобі щось потрібно? спокійно, склавши руки, відповіла Ольга Михайлівна.
Соломія тільки відкрила рот, а тут із кімнати вийшов Ярослав:
Олю, може чаю випємо?
Звичайно! радісно усміхнулася Ольга.
І гостю запроси, з притаманною господарськістю запропонував чоловік.
Ні, Соломія вже збирається йти. Вона ж чаю не хоче! Правда, Соломіє?
Ольга Михайлівна зачинила двері за невісткою і, розсміявшись, підморгнула рибці.
Ось так-от!
Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓