Одного суботнього вечора, в затишному кафе зустрілись дві подруги. За кавою в них зайшла мова за їхню спільну подружку – Алісу.
— Якщо мені не зраджує пам’ять, то на момент коли сталась та ситуація, Аліса з Антоном зустрічались років 3, — задумливо сказала дівчини з волоссям кольору ніжного молочного шоколаду.
— Так, 3 роки. – відповіла золотоволоса подруга. – А ще вже десь біля року жили разом.
— Ось так поїхав твій майбутній чоловік на корпоратив, а як повернувся — втратив статус нареченого.
— І не кажи! А все так добре було в них, вже майже все до весілля було готове, Аліса така щаслива була, сяяла від радості. А як ходили з нею сукню весільну приміряти? Від неї ока відірвати не можна було.
— О так, вона справді прекрасно виглядає в білій сукні. Що не кажи, але красивим людям все личить. Але той клятий виїзний корпоратив, який організувала фірма Антона.
-А до речі, що то був за корпоратив такий, що Аліса не поїхала з Антоном? – з зацікавленістю запитала світлоголова панянка.
-Так то ж фірма взяла в оренду цілий відпочинковий комплекс за містом. А умовою було приїжджати самим, без другої половинки. Тобто мали бути суто працівники фірми.
-Суто свої але ж та Ліза там була, а вона ж не працює ще в компанії.
-То й що? Вона донька власника фірми, тому для неї всі дороги відкриті, так би мовити. Та й не тільки дороги. Вона ще не закінчила університет, а вже має і квартиру 3-ох кімнату в центрі столиці, і машина. Все при ній, прямо таки завидна наречена. – трохи розчаровано сказала шатенка.
-Так, ось Антон і побіг до неї як миленький, вони ж одружитись з тієї Лізою мають через 2 чи 3 місяці. Щастя не хотів впустити ось і поспішив.
-Ну та ще б впустив, вони як ще зустрічались, то батько Лізи протягнув Антона на посаду начальника відділу. А він був звичайним менеджером.
-Мені так шкода Алісу, як же вона плакала, коли Антон прийшов та почав збирати речі. Вона ж спершу подумала, що він її розігрує перед весіллям, але коли той залишив ключі від квартири та пішов геть – вона усвідомила що відбувається. – жалісно сказала блондинка.
— Пам’ятаєш як Аліса розповідала, що після корпоративу Антон їздив «на дачу батькам допомогти»? Так от, думаю він тоді далеко не на дачу їздив. – з нотками підозри в голосі мовила дівчини з шоколадним волоссям.
-Думаєш? Хоча я розумію твої підозри, він ж саме після цього через декілька днів кинув Алісу.
-Я б на місці Аліси не просто плакала! – почала злитись дівчина. – Я б його ще сковорідкою трохи «приголубила»! Справжній покидьок! Ради грошей та вигоди втекти з-під вінця! Значить і не кохав він зовсім Алісу, а лише голову їй морочив! Ти бачила як вона зараз виглядає? Та вона наче років на 15 постарішала! – обурено вела свою розповідь молода жінка.
-Та не лютись ти так. Для чого? Та й думаю Антона зрозуміти можна, сама поміркуй: з одного боку Аліса – бідна дівчина, з перспективою на звичайне середньостатистичне життя, з другого багатенька молоденька Ліза з перспективами куди кращими. Набагато кращими. – серйозно почала міркувати інша.
-Ти його вчинок виправдовуєш, чи що? Ти серйозно?
-Ні, мені не подобається його вчинок, але й не засуджую його. Ну ось дивись. В мене чоловік не з столиці, переїхав сюди, а потім ми одружились. Він часто жартує, що якби не моя столична квартира, так ще й в центрі міста – то ніколи б мене заміж не взяв. Та й я підозрюю, що це не жарт. Ось минулого року переїхала в столицю і його молодша сестра – так він наставляє її: «Шукай собі багатого хлопця, або хоча б з квартирою». І я погоджуюсь з ним.
-Знаєш, подруго, — з якимось сумом в голосі мовила дівчина. – Мені тебе дуже шкода, якщо твій обранець з тобою лише через квартиру. Задумайся – а чи взагалі кохає він тебе?
-Я… навіть не знаю… я подумаю над цим. Можливо ти і права… — задумано та розчаровано відповіла медоволоса красуня.