Алло Васю! Це не Вася. Це Ганна Ганна? А ви хто? Пані, а ви хто така? Я дівчина Василя. Ви щось хотіли? Чоловіка нема, він на роботі затримався… Мені ніби каша в голові була, ще й дивлюсь на паркеті багряні краплі, а живіт перекручує так, наче огірки на зиму закатала. Відчуваю маля вже стукає у двері.
Мій чоловік Василь уже років пять якийсь міський волоцюга, вічно за заробітками гасає. То в Німеччині на фурі двигає, то в Польщі у когось у квартирі цвяхи забиває. Поїхав туди, бо у нас в хаті гривень як кіт наплакав. У нас двоє синів, хотілося дати їм не лише кашу щонеділі, а й майбутнє, але що у нашій Україні пощастиш…
Скажу вам по секрету, чоловікові там якось прихилялося. Щоразу, як новий місяць розпочинався, слало нам коробки консервація, крупи, олія, солодощі, як на годівлі порося. Ще кидав щось на мою карточку казав, клади в банк, буде відсоток. Так і наскладалась у нас купа гривень аж так, що старшому квартиру прикупили.
Здавалося, наче якусь мрію ловимо, але кілька місяців тому відчула, що щось у мені не те. Думала, ну от він клімакс, нарешті! Але не тут-то було. Жирок наплив, спала би поки коти не підросли, їла, як тракторист після оранки, ще й настрій то сміх, то сльози. Посиділа в інтернеті каже, вагітна! Та ну, мені ж 45, що за дурниці? Пішла тест зробила дві червоні смужки, як нагорода.
А дітям розказувати не збиралась. Он сини вже дорослі, невістки як солдафонки, зараз засміються: Мамцю, ти у старості взагалі розум втратила? Вирішила ховатися тільки зима настала, я у пуховику ходжу, як ведмідь, живіт ніхто не бачить.
Розмови про народження третього не було ані з ким. Хтось скаже, без Бога в серці. А я кажу: мені 45, онуки на горизонті, а я маю з пелюшками крутитися? Грошей на ще одну дитину нема. Василь знову мав би їхати до Європи, а я сама як гарбуз на грядці.
Далі лікарі сказали: Пані, операцію вже пізно, небезпечно. Ну, думаю, може ще поживу з тими думками, може Василь як довідається зрадіє?! Вирішила зателефонувати йому у відеозвязок, але камера вимкнена тільки мікрофон, як у шпигуна.
Алло, Васю
Це не Вася. Це Ганна.
Ганна? А ви хто?
А ви хто така? Я дівчина Василя. Чоловіка нема, знову на роботі. Я одразу в трубку хлюпнула, ревіла, як дитина на прививці. То вже так буває мужик може заблукати, де заманеться. Хотіла розлучення писати, всі Василеві речі за вікно, щоб і духу його тут не було.
Але на клаптику мозку ще жевріла надія, що як Василь дізнається про новеньку повернеться. Знала, що в лютому має приїхати у малих дня народження і йому дали відпустку. А мені навіть наснилося, що гуляємо ми з Василем і донечкою по київському парку, як в кіно сімейному.
От 14 лютого, на День закоханих, Василь приїхав. Я накрила стіл, свічки понаставила, навіть музику включила, типу романтика. Хотіла затіяти мирну розмову.
Васю, сюрприз: я вагітна! І кажуть, буде дівчинка.
Ой ти ж ледащо! волає чоловік.
Він аж червоний, як той борщ, перекинув тарілки на підлогу, руками по столу гупає:
То поки я там працюю, як коняка, ти по чужих чоловіках стрибаєш? Тепер ще й цю дитину мені на шию вішати хочеш?
Васю, дай пояснити
Відійди, не хочу тебе бачити! І як толкнув мене, так я аж животом об стіл й впала, як мішок із картоплею.
Василь гордо пішов, схопив сумку, дверима бахнув на весь підїзд. А я ледь телефон знайшла, викликала швидку. Болі такі, що аж корчилася. Але відчувала маля вже тут, не питає.
Лікарі приїхали, а я вже тримаю нашу доню таку тиху, що аж дивно, гладила її по голівці, а вона спить, як ангел у вишиванці.
Ну що, матусю, їдете з нами?
Ні, забирайте дитину, мені не треба.
Як так?
Так, кажу! Це дитя мою сімю зруйнувало! Може, хто забере її й любити буде, а я не зможу. Збирайте, не хочу бачити.
Віддала я дівчинку, ніби кота сусідам на дачу. Мене оглянули дома, пологи пройшли, як у бабці за печею тихо й без надривів. Швидка поїхала, я все по хаті поприбирала, в душ зайшла, поспала.
Ніхто з дітвори і не знає, що я донечку віддала. Ходжу щодня до церкви, ставлю свічку, молюся, щоб маля виросло здорове, щоб зустріла свою родину. Чесно я вже не витягну цей човен материнства. Хочу тільки, щоб Василь повернувся. А він знову до Німеччини, говорить тільки із синами.
Можете казати, що я якась дивакувата бабця, але я вибираю чоловіка, не дитину. І там вже, як Бог дасть.
