Моя дружина Оленка вже п’ять років підряд виїжджає на заробітки. Спочатку працювала на будівництві в Чехії, потім – у Польщі, займалась ремонтом. Її мотивація була проста – гроші. У нас двоє синів, і я хотів дати їм гідне майбутнє. Ми добре розуміли, що в нашій країні без тяжкої праці важко щось досягнути.
І тут їй справді пощастило. Раз на місяць вона надсилала нам посилки з продуктами: консерви, крупи, соняшникову олію, цукерки. Також переказувала гроші на мою банківську картку, аби я міг їх відкласти під відсоток. За кілька років нам вдалося назбирати достатньо гривень, щоб купити старшому синові квартиру.
Здавалося, що все йде добре. Проте кілька місяців тому я почав помічати, що у Оленки щось не так. Спочатку я подумав, що це менопауза, але це не підходило. Вона різко поправилась, постійно хотіла спати, багато їла і настрій змінювався миттєво. За такими симптомами інтернет підказав, що вона може бути вагітна. Яка ж вона, 45‑річна, вагітна? Олена не повірила, взяла тест і на смужці побачила чіткі дві червоні лінії.
Вона не захотіла жодному із синів чи їх дружинам говорити про майбутню дитину. Навіщо? Чи не відсторонять мене, чи не піднімуть голоси, що я, у такому віці, втратила розум? Оленка вирішила сховати вагітність: на вулиці вже стояла зима, вона одягнула теплий пуховик, і ніхто не бачив її живіт.
Але нова дитина не була бажаною. Хтось скаже, що у мене немає Бога в серці, але мені 45, я вже не молода. Є сини, онуки, я хочу присвячувати їм час, а не крутитися навколо підгузків. До того ж у нашій скромній скарбниці не було грошей на ще одну дитину. Василь, мій чоловік, мав знову виїхати за кордон, а я без нього не впораюсь.
Лікарі сказали, що термін уже пізній і операція дуже ризикова, навіть може нашкодити. Тож я довго намагався переконати себе, що все буде гаразд. Можливо, Василь отримає радість від ще однієї малечі? Я вирішив повідомити йому новину через Скайп, включив лише мікрофон, а камеру вимкнув.
— Алло, Васю…
— Це не Вася. Це Оленка.
— Оленка? Хто ви?
— Шановний, ви хто? Я дружина Василя. Чи потрібна вам допомога? Чоловіка немає, він ще на роботі.
Я повисив слухавку і розплакався. У житті буває, що чоловік зраджує, навіть без причини. Я хотів одразу писати заяву про розлучення, викинути всі речі Василя, не бачити його і не чути.
Але в моїй душі ще залишилась надія, що коханий повернеться, коли дізнається про малюка. У лютому він мав приїхати, бо у синів дні народження, і йому надали відпустку. Мені навіть снилося, що ми втроє гуляємо в парку, і Василь тримає за одну руку нашу донечку, а я – за іншу.
14 лютого, у День Святого Валентина, Василь повернувся. Я підготував романтичну вечерю, розставив свічки, ввімкнув музику, намагався створити спокійну атмосферу.
— Васю, у мене для тебе сюрприз. Я вагітна. Буде дівчинка.
— Ах ти, клятий! — вигукнув чоловік.
Він почервонів від гніву, перекинув тарілки, стукав кулаками по столу:
— Ти, поки я в далекій землі, з чужими чоловіками спритно? І тепер хочеш мені навісити на шию цю біду?
— Васю, я все поясню…
— Відходь, не хочу тебе бачити! — штовхнув він мене так, що я впала, підкотила живіт об гострий край столу.
Василь вийшов, забрав сумку і гучно захлопнув двері. У мене в голові запаморочилося, я помітила червоні краплини на підлозі. Живіт сильно тягнув, я не могла терпіти біль. Ледь знайшла телефон і викликала швидку, відчуваючи, що дитина от-от з’явиться на світ.
Коли медики прибули, я вже тримала в руках нашу донечку. Дівчинка спокійно спала, не плакала.
— Ну що, мамо, їдеш з нами?
— Ні. Забирайте дитину, вона мені не потрібна.
— Як так?
— Ось так, забирайте! Ця дитина зруйнувала мою сім’ю! Хтось інший, можливо, полюбить її, а я – ні. Забирайте, я більше не хочу її бачити!
Без жодних вагань я віддала малечку лікарю. Огляд показав, що у мене немає розривів, пологи пройшли спокійно. Коли швидка від’їхала, я прибрала в будинку, прийняла душ і лягла спати.
Діти не знають, що я віддала донечку. Щодня ходжу до церкви і молюся, щоб вона виросла здоровою і знайшла свою родину. Я розумію, що сама не впораюсь, не хочу знову переживати тяжкість материнства. Хочу лише одного – щоб Василь повернувся додому. Але він знову поїхав до Чехії, спілкується лише з синами.
Можна казати, що я якусь нестійку жінку, проте я обираю чоловіка, а не дитину. І Бог – мій суддя.
