Добрий день, ваша дружина щойно народила двійню! Але… мені ж 52 і в мене дружини немає! Ну, я не знаю приїдьте, подивіться, вона каже, що це ваші…
Та ти уявляєш, отримую такий дзвінок я спочатку думав, що якась плутанина чи розіграш. Мені ж 52 роки, які ще двійнята? Але цікавість узяла гору, поїхав до лікарні. Заходжу в палату і просто в шоці! На ліжку Людмила, моя колишня, а поряд солодко сплять два малюки, як ангелики.
Людо, ти чим? Чиї вони?
Твої, спокійно так відповідає.
Я тоді просто завис. Думки кишать, не можу збагнути, про що вона.
Тобі ж 49, ми давно не разом
Сім місяців минуло з нашого розлучення. Я й сама не знала, що вагітна.
Та як таке може бути взагалі?
Я була впевнена, що це клімакс. Хто ж знав, що наше останнє побачення так закінчиться. Але від тебе я нічого не вимагаю. Просто мусила сказати.
Двоє одразу Здається ж, стільки років намагалися і все марно.
Повір мені, я теж в шоці. Не підозрювала навіть, доки живіт вже не став помітним десь на пятому місяці. Думала це нерви, чи там щось із травленням
Щиро кажучи, нікого це не мало дивувати. Люда завжди була така пишна, любила домашню кухню тому її фігуру мало хто вивчав уважно.
Коли я з нею познайомився, вона вже тоді була пишнотіла, і це мене цілком влаштовувало. Мені худенькі ніколи не подобались. Ми удвох жили душа в душу, але дітей так і не було. Стільки разів Люда намагалась лікуватись, нерви тратила а марно.
Потім вирішили, що будемо насолоджуватись життям. Подорожували море у Затоці, Карпати, Львів, Київ, всі можливі місця в Європі відвідали разом. А останні кілька років щось зламалося. Змирились подумки, що дітей не буде. А з роками таке відчуття самотності підкрадається, коли думаєш: хто згадуватиме про тебе після смерті?
Почали сваритись більше, Люда ще набрала кілограмів пятнадцять десь. Одного разу просто каже:
Ми ж знущаємось одне з одного Треба, мабуть, розлучитись. Може тобі ще пощастить бути татом.
Я не хотів цього. Але вона все вирішила. Було дуже боляче, та я пішов.
А вже згодом Люда зізналася: боялася мені зізнатись одразу. Не знала, чи зможе доносити, чи будуть діти здорові. От і такий вийшов сюрприз.
В той самий день забіг у ювелірку, взяв обручку, великий букет тюльпанів. Прийшов у палату й одразу запропонував їй знову одружитися. Минуло два роки ми разом, діти здорові, щасливі. Молодими батьками вже не назвеш, але в душі зовсім інша справа.
От скажи: ти би ризикнув у такому віці? Як думаєш, для щастя є якийсь термін придатності, чи ні?
