Після пологів я залишилась абсолютно сама. Батьків в мене не стало ще коли я вступала до університету, а чоловік не захотів приймати дівчинку. В нього в голові склалась картина, що від нього має народитись виключно хлопчик. В день виписки, він мені зателефонував, та сказав, щоб до нього додому я не приходила. На цьому моменті наші відносини закінчені. Дякувати батькам, вони залишили мені житло, тому нам з малечею було куди повернутися.
Я була розбита. Деякий час виходило триматись. Маленька радувала мене своїми дитячими розмовами. Щось булькала та бе бекала собі під ніс. Через місяць в мене сталось емоційне вигорання. Пізніше лікарі мені діагностували післяпологову депресію. Мені не хотілось нічого. Ні бачити малечу, ні навіть просто жити. Якось так вийшло, що я закинула грудне годування, та почала nити. Багато пити. Дитину відносила подрузі, яка проживала поверхом нижче, а сама йшла до магазину, купляла алкоголь, та випивала сама всю пляшку. Як сильне сп’яніння проходило, йшла забирати свою доньку. Або вже подруга приносила. Так йшов день за днем. Не можу сказати, що в тому стані мені було добре. Тоді здавалось, що алкоголь розв’язувати мої проблеми. Що чоловік одумається та повернеться. Що я зараз вип’ю ще одну стопку, й всі питання вирішаться….
Якось, коли я вчергове принесла дитину до подруги, вона запросила мене зайти на кухню, поговорити. Та розмова змінила моє бачення всієї ситуації, та світу в цілому. Марія, так звали подругу, запропонувала мені пройти лікування у психіатра, та від алкоголізму. Тоді мені здалось це безглуздим. Я ж не мала ні з чим таким проблем. Тоді я образилась на неї, забрала дитину, та пішла гуляти до парку. Це був перший день за декілька місяців, коли мій розум став ясним. Без алкоголю та інших речовин… Гуляючи, в решті решт зрозуміла, що в колисці лежить сенс мого життя. Я — це все що вона має, а вона — все що маю я. Але цього більш ніж достатньо щоб взяти себе в руки, та завершити свій безглуздий шлях з алкоголем в руці.
Поспіхом побігла назад до подруги. Тоді мені було невимовно соромно за свою поведінку. Марія сказала, що зла не тримає, головне що все повертається у своє русло. Поки я лікувалась, подруга дивилась за дитиною. Після мого повного одужання, мій чоловік все ж одумався, та вирішив прийняти дитину та мене додому. Але було вже пізно. Ми такого безвідповідального батька не потребували. В мене було достатньо часу, щоб обдумати все гарненько.
Зараз я так само залишаюсь дуже вдячною своїй подрузі. Аби тоді вона не дала мені добрячого прочухана, хто зна, як би все завершилось.
