— Але ж ти розумієш, Ганночка, що на таких, як ти, не беруть у шлюб, — сказав спокійно Артем, — є жінки для кохання та приємного проведення часу. А є ті, хто берегуть себе до шлюбу. На жаль, ти до таких не належиш.
— А що в мені тобі не підходить, Артеме? Я ж смачно готую, виглядаю чудово, в домі — чисто. Як жінка я ж тобі до вподоби? — Ганна здивовано дивилася на чоловіка, якого вважала коханим.
— От саме це й погано! Ти вже «заплямована». Зрозумій: таких, як ти, не беруть за дружин. З такими просто зустрічаються — без зобов’язань. А одружуються з дівчатами цнотливими, у яких ти ― перший. Щоб була готова ноги чоловіку мити й ту воду пити, як у прислів’ї. — Артем, задоволений останнім словом, відвернувся до стіни й захропів.
Ще тиждень тому Ганночка сиділа з подругами в кав’ярні на Андріївському узвозі і ділилася планами: «Життя налагоджується. Тридцять — вже не дівчина, а кар’єра, квартира, авто, виглядаю чудово. Можна і заміж, і дітей народжувати! Тим паче, кандидат є — наче з мрії». Артем був самотній, жив окремо, хоча квартиру придбав суміжно з мамою. Чотирнадцять років різниці, красень, доглянутий, майже без шкідливих звичок і з серйозною посадою. Суцільне везіння.
Познайомились на роботі — він прийшов до неї на прийом як пацієнт у стоматологічний кабінет, а вийшов уже з закоханістю. Ганна тоді працювала багато: і в поліклініці, і в приватній клініці, тож особистого часу лопотало. А тут — квіти, не банальні троянди, а півонії. У лютому! Ресторан… І закрутилося.
Тільки одне тривожило: уже другий рік стосунків, а пропозиції руки й серця не було. Подруги натякали: пора Ганнці заміж. Вона й сама це відчувала, тож наважилася на розмову. Підняла тему перед сном — і почула: вона «зіпсована», «не для шлюбу».
У голові не вкладалося. Що він собі дозволяє?! Наступного вечора Ганна знову зустрілася з подругами в кафе — пора була поради.
— Уявіть собі, дівчата, — почала Ганна, — він мені сказав, що я вже не та! Що на таких не одружуються!
— Ти серйозно?! — здивувалась Орися. — Та ти ж красуня, розумниця, самодостатня!
— Каже, що тільки на цнотливих одружуються. А я, мовляв, третій сорт — бракована. І що мені тепер робити? Усьому іншому він мені підходить: розумний, із грошима, в ліжку все добре.
— Ганно, кидай його, поки не зламав твою самооцінку, — хмикнула Лідія.
— А ще краще — привези його до нас! У нас з Михайлом якраз річниця — десять років шлюбу! Нехай подивиться, що таке сім’я, — додала Орися.
Вирішили запросити. Артем, який зазвичай не любив таких заходів, раптом погодився і навіть сів за кермо сам. Ганна вже передчувала приємний відпочинок із подругами — нарешті не вона буде вести назад.
На дачі в Кривому Розі у Орися та Михайла було по‑домашньому: діти, шашлики, пташки, собачка Бобик носився, ніби мав невидиму батарейку. Застілля тривало з полудня до вечора. Старші розійшлися, діти заснули. За столом залишилися «свої» — подруги, господарі й Артем. Пили чай з ягідним пирогом, розмовляли.
І тут Артем знову розпочав:
— От скажіть мені, Орися, чому Ганна досі не заміжня? Ви ж уже десять років у шлюбі.
— Ну, не всім пощастило закохатися на третьому курсі, як нам, — знизала плечима Орися. — Ганна тоді вчилась, працювала, часу не мала.
— А ви виходили заміж цнотливою?
— Та ви що?! — засміялася Орися. — Ми з Михайлом з першого курсу разом!
— Але ж він був першим?
— А вам що, паспорт показати? — обурився Михайло. — Моєю дружиною стала, і крапка.
— Ось, бачите! Значить, вона була «чистою». Це повага. А як одружитися з жінкою, що мала до тебе кілька? Це ж сором для родини!
— А що у вас за рід такий поважний, що вам обов’язково «без минулого»? — засміялась Лідія. — Так чого ти тоді Ганнці надії давав?
— Я нікому нічого не обіцяв, — знизав плечима Артем. — Ваша подруга сама мала б розуміти: вона жінка другого сорту. А для шлюбу з нею потрібні серйозні причини. Я їх не бачу.
— А я, значить, і взагалі третій сорт, розлучена з дитиною, — усміхнулася Лідія. — Жаль тебе, чоловіче. Тебе й твій рід.
— Ти як з жінками в моєму домі розмовляєш? — піднявся Михайло. — «Сорти» у нього! Сам ти прострочений оселедець! — Він схопив Артема й витягнув на двір. Йому це було не складно — два метри, кремезний.
— Геть звідси! Псувати свято не дам. Якби не дівчата — давно б набив тобі пику. Ти нам не гість.
— Ганночка, я їду. Ти зі мною чи залишаєшся? — гордо виголосив Артем, підхоплюючи сумку.
Ганна, заливаючись сміхом, не змогла відповісти. Артем, не дочекавшись підтримки, грюкнув хвірткою й поїхав.
— Ну, Михайле, спасибі, — хихикнула Ганна. — Все! Жодного чоловіка більше! Навіть простроченого!
— Погана ідея була — просвітлювати його про шлюб, — усміхнулася Орися. — Але який персонаж! Дівчата, чули? Я — перший сорт! А ви — вже як вийшло.
Жартів вистачило на цілий вечір. Потім Лідія відвезла Ганну додому. Життя повернулося до звичних прийомів пацієнтів і заповнення історій хвороби.
Артем більше не телефонував.
— Ганно Дмитрівно, вам залишили конверт на рецепції.
— Дякую, Оленко, перегляну пізніше.
Закінчивши прийом, Ганна відкрила конверт. Усередині було… .
