Що ми тут робимо? Нащо в чужу хату ліземо?
Годі, Оленко, між нами все скінчено! Хочу справжньої родини, дитини. Ти не можеш мені цього дати. Я чекав довго, терпів. Мені потрібен син. Вже подав на розлучення! Тобі три дні зібратись. Як поїдеш подзвони. Поки житиму у мами. Поспішай, треба приготувати хату для дитини та її матері. Так! Не дивуйся, моя майбутня дружина вже вагітна! Три дні і геть!
Олена мовчала. Що вона могла відповісти?
Дитини в неї не виходило. Богдан чекав пять років. За цей час три невдалі спроби.
Лікарі, яких Олена обійшла чимало, твердили, що вона здорова. Чому ж щоразу не виходило?
Вона завжди вела правильний спосіб життя.
А цього разу їй стало зле на роботі, викликали швидку, але все сталось надто швидко
Двері грюкнули за Богданом, і Олена безсило впала на диван.
Не було ані бажання, ані сил збирати речі. Та й куди їхати не знала.
До заміжжя жила в тітки. Тітки вже нема, а хату її син продав. Повертатися в село до бабиної хати? Шукати оренду? Що робити з роботою?
Питання роїлися, а відповіді треба було шукати негайно
Рано вранці двері відчинилися, і увійшла свекруха.
Не спиш? І правильно. Прийшла стежити, щоб нічого зайвого не забрала.
Старі шкарпетки твого сина мені не потрібні. Мої речі перевірятимете?
Ото яка нахаба! А була такою добренькою, тихенькою. Он як усе вийшло. А я ще після першого разу казала Бодькові не зможеш ти з нею дитини мати.
Ви спеціально прийшли, щоб нагадати? Мовчіть краще й дивіться.
Куди сервіз кладеш?!
Мій. Память про тітку.
Тепер тут без нього пусто буде!
Мене це не хвилює. Зате у вас онук буде.
Бери лише своє!
Ноутбук мій! Кавник і мікрохвильовка теж подарунки від колег. Авто купила до весілля. У твого сина своє.
У тебе всього повно, тільки дітей не маєш!
Це вже не ваша справа. Зі мною все гаразд, мабуть, Божа воля.
Бачу, тобі й не шкода! Може, спеціально так робила?
Ви несете дурниці. Мені навіть думати про це важко.
Олена оглянула хату її речей більше не було. Щітка, крем, домашні капці
Здавалось, щось важливе забула. Свекруха заважала зосередитись.
Раптом згадала статуетки кота не було. У ній був таємничий схован: сережки й перстень. Не дорогі, але память про бабусю. Бодько вважав це мотлохом. Невже викинув? Все непотрібне він складав на горище. Олена відчинила двері
Що там шукаєш? Збирайся та йди! знову голос свекрухи. Прощаєшся з хатою? Ну, попрощайся. Більше тобі такого не світить.
Кіт знайшовся, все на місці. Тепер можна їхати.
Ось ключі, прощавайте. Сподіваюся, більше не побачимось.
Олена заїхала в офіс. Вона ще на лікарняному, але попросила відпустку.
Всі тобі співчуваємо, але як без тебе? Три тижні вистачить? Будь на звязку. Без теж половина проектів стане.
Добре. Відволікусь. Дякую.
Допомога потрібна?
Ні.
Я домовлюсь про відпускні й премію.
Дякую, це доречно.
Олена навіть не шукала квартиру вона їхала додому, у село. Ніхто її там не чекав: бабусі не стало три роки тому, а матір померла під час пологів.
А тепер Олена сама не може народити
Година дороги і вона біля хати. Яблуня. Тюльпани.
Востаннє вони з Богданом були тут восени, смажили шашлики, відпочивали.
Олена заїхала на подвіря, ключ від повітки був у хаті.
Відчинила двері. Тиша. На столі брудний посуд. Невже минулого разу не встигла прибрати?
Ні, вона прибирала! Значить, хтось був!
Дві чашки, та
