А ще вона зрозуміла, що свекруха не така вже й сварлива жінка, як здавалося їй усі ці роки.
Ранок тридцятого грудня нічим не відрізнявся від інших уже дванадцятий рік, як ми з Маряною чоловік і дружина. Все по звичному розпорядку: я ще до світанку поїхав на полювання й повернуся тільки під обід тридцять першого, син лишився в матері, а Маряна знову сама в квартирі.
За ці роки вона вже звикла до мого захоплення риболовлею та полюванням, я й справді всі вихідні, байдуже дощ чи сніг, проводив або на Десні, або десь в лісі, а вона залишалася вдома. Але саме сьогодні Маряна чомусь вперше дуже засумувала й відчула самотність.
Раніше вона в такі дні завжди бралася за прибирання, ставила вареники, шила щось чи переставляла меблі. Новий рік уже завтра, зустрінемо ми його у моєї мами, як завжди, цілих дванадцять років жодних змін все постійно, але сьогодні їй було важко навіть за щось взятися, все падало з рук.
Тому дзвінок старої подруги виявився якраз до речі. Найліпша шкільна подруга, Оксана, завжди була оптимісткою, вже давно в розлученні й частенько збирала вечорниці в себе на Лівому березі. От і цього разу вона зателефонувала:
Ну що, знову сама вдома? без прелюдії обізвалася Оксана. Ваш Юра знову десь у лісі? Заходь ввечері до мене, свої люди будуть, чого сидіти одна?
Маряна й не обіцяла нічого, і взагалі не збиралася нікуди йти, але під вечір стало зовсім сумно. Вперше за довгий час їй було образливо, що чоловік знову не поряд. За стільки років у неї був тільки дім, робота та син. Разом вони майже нікуди не ходили Юрі було нудно на гостей, на думці тільки те озеро з вудкою, а одній їй було не до вподоби.
Тому навіть у відпустку вони не їздили, тільки на дачу до матері в райцентр. З одного боку, добре, що чоловік ладнає з тещею, але їй завжди хотілося й на море, і взагалі трохи побачити світ.
Увечері вирішила: Чому б не сходити до Оксани? Все на щось зміниться. Прийшла, а там сміх, колеги та знайомі, Маряна справді добре відпочила тієї вечора. Найдивніше, що там виявився Сергій її перше шкільне кохання. Якось все само собою склалося, що вони залишились удвох Випила трохи вина, нахлинуло стільки спогадів про юність, що голову винесло начисто.
Вранці, коли прокинулася в Сергія на дивані, їй стало соромно й важко дихати від збентеження. Швидко навела марафет і буквально втекла з його квартири.
Вдома чекав сюрприз перше, що вона побачила, повернувши ключ у дверях мій бушлат на вішалці. Значить, я повернувся раніше, ніж зазвичай.
Від страху в неї аж ноги підкосились: якщо я довідаюся, що вона не ночувала вдома Уявила собі скандал, мою реакцію Вона знала, що не пробачу та й сама собі не пробачила б.
Вcю дорогу додому лаяла себе: як так можна було зруйнувати родину?! Вона ж, зрештою, любила свого чоловіка Але дзвінок домашнього телефону повернув до реальності.
То була дзвінок від моєї мами, Валентини Іванівни:
Я не знаю, що у вас сталося, але вночі телефонував Юра, не міг до тебе додзвонитися. Я сказала, що ти у тітки Олесі тиск піднявся, ти залишилася з нею. Не підведи мене…
Навіть від мами такого обороту ніхто не чекав. Їхні стосунки з Маряною були непростими не сварки, але й великої любові теж не було. Валентина Іванівна з самого початку була не в захваті від нашого шлюбу, вважала, що зарано, потім ми кілька років жили разом, і тоді дісталося всім. Та коли ми виїхали на орендовану квартиру, спілкувалися хіба що на великі свята.
Але зараз Маряна була їй вдячна, і всі майбутні суперечки її вже не лякали головне, що я не знав правди.
Увечері разом поїхали до мами, і на кухні Маряна сама заводить розмову хотіла вибачитися й подякувати. А мама й слухати не стала.
Ой, доню, та ти думаєш, я не жінка? Я сама все життя з Петром мучилася мій теж у лісах пропадав, тільки й говорив, що про риболовлю, а я вдома одна Головне, щоб це разове було, а не увійшло в звичку. Зрозуміла?
Маряна зрозуміла. А ще збагнула, що мама Юри не така вже й сувора, як здавалось. І все чудово розуміє.
Ось так усе закінчилося добре, а Маряна твердо вирішила далі ні кроку без чоловіка з дому. Як каже українська приказка: Де сімя там і тепло, а самотність добра не наворожить.По дорозі додому Маряна міцно тримала мене за руку, ніби боячись відпустити. У вікні миготіли гірлянди, вогні новорічних прикрас і раптом гостро захотілось почати щось із чистого аркуша. Може, невеликі зміни спільна прогулянка під снігом, чи поїздка на вихідних разом із сином до старого парку. А може, навіть спланувати ту відпустку на море, про яку говорили стільки років.
Я помітив тепло в її погляді й, знітившись, раптом спитав:
Мар’яно, а чого б нам справді кудись не зїздити? Удвох, або втрьох з сином. Не на рибалку просто на море?
Вона розсміялася крізь сльози й обійняла мене так міцно, як у перший рік нашого шлюбу.
Це найкращий подарунок на Новий рік, сказала вона. Головне бути разом.
І за вікном замерехтіли перші сніжинки, кружляючи в променях світла, ніби сама доля підморгнула: іноді найкраще трапляється тоді, коли перестаєш усе чекати і просто дозволяєш собі бути щасливим у тій самій сімї, серед звичних облич, де тепло й затишно. І, здається, цього року для Маряни все тільки починалося.
