А раптом вона не моя донька? Треба зробити ДНК
Дмитро задумливо дивився, як Марічка, його дружина, пестить новонароджену донечку, і не міг позбавитися тривожної думки. Реально сумнівався: чи справді то його дитина.
Минулого року йому довелося поїхати у відрядження до Львова, рівно на місяць. А через пару тижнів після повернення Марічка урочисто повідомила, що чекає на дитину.
Спершу Дмитро щиро зрадів. Та за кілька днів йому на ухо нашепотіла двоюрідна сестра дружини Оксанка історію, як вона зробила ДНК-тест своєму синові, щоб співмешканець не сумнівався у батьківстві.
Марічко, а давай і ми тест ДНК зробимо. Для душевного спокою, запропонував Дмитро.
Реакція не забарилася. Почалася гучна сварка з грюканням дверима. Навіть сусіди попід дверима топали.
Та що тут такого? наполягав Дмитро, переконуючись у власних підозрах і далі. Я хочу переконатися, ось і все.
Як ти міг таке взагалі подумати? тряслася від злості Марічка, жбурнувши в нього подушку. Я тобі хоч раз давала підстави?
Мене місяць вдома не було, сумно всміхнувся Дмитро. Звідки мені знати, що ти тут витворяла? Зробимо тест і забуваємо про цю тему. Де найближча лабораторія, може, твоя сестра підкаже?
Ось коли я наступного разу народжусь на світ, тоді й поговоримо! огризнулася Марічка, гупнувши дверима й залишивши чоловіка наодинці з сумнівами.
***************************************************
Ой, мамо, скаржився потім Дмитро своїй мамі, Галині Степанівні, та я нічого такого не прошу. Чого вона так розійшлася?
Совість її не чиста, наливала кава Галина Степанівна. Доню, даю тобі як на духу: дитина не твоя, боїться правди. А ще, замовкла, ніби вагаючись, поки ти у відрядженні був, стався один випадок
Який? хутко перепитав син.
Не подумай нічого зайвого, я не лізла б у вашу родину, дивлячись у вікно, спокійно сказала мати. Я тоді зайшла, хотіла поговорити про ювілей твого батька. Але двері вона мені не відкривала довго, хоча я чітко чула її голос. Врешті відкрила вся знервована, а у передпокої була чоловіча пара черевиків.
І що вона сказала? обурився Дмитро, намагаючись не пролити каву.
Що в неї, мовляв, прорвало трубу, знизала плечима Галина. Могла б уже щось вигадливіше придумати.
А чому ти тоді мовчала?
Бо доказів немає, у квартиру я так і не потрапила. Не хотіла ваші стосунки руйнувати
Даремно, мамо! обурився Дмитро. І що тепер мені робити?
Наполягай на тесті. тихо сказала Галина Степанівна, приховавши кволу посмішку. Або зроби сам. Ти ж маєш права як батько.
************************************************
Можеш заспокоїтись, кинув Дмитро вже непотрібний конверт, який йому приніс курєр. Соломійка моя донька. Обіцяв більше не питатиму.
Я тебе не впізнаю, холодно відповіла Марічка, позираючи на конверт. Ти зробив тест без мого дозволу?
Авжеж, байдужим тоном відповів він. Я ж батько, маю право це знати. Забрав з собою Соломійку на прогулянку, заїхали і за годину все було готово.
Проблема не в тесті, ледве чутно відказала дружина. Шкода, що ти цього не розумієш.
На наступний ранок Дмитро, як завжди, поспішив на роботу. А ввечері його чекав неприємний сюрприз. Квартира була порожня. Ані Марічки, ані донечки, ані речей. На журнальному столику лежала лише записка.
«Твоїм недовірою ти зруйнував усе, що між нами було. Не хочу жити з зрадником. Подаю на розлучення. Від тебе мені нічого не треба: ні квартири, ні аліментів. Просто хочу, щоб ти зник з нашого життя.»
Дмитро був у люті. Як це так, Марічка наважилася піти від нього? Та ще й дитину забрала! Вхопив телефон і почав дзвонити дружині.
Трубку підняв чоловік. Мовчки вислухав потік Дмитрової лайки і спокійно сказав більше не телефонувати.
Я так і знав! не стишався Дмитро від обурення. Не встигла піти а вже у якогось чоловіка! Ну і нехай іде!
Йому навіть на думку не спало, що Марічка повернулася до рідної домівки, а слухавку взяв її старший брат, не бажаючи турбувати сестру, яка щойно заснула. Дмитро ж усе вирішив для себе остаточно.
Розлучили їх швидко, за спільною згодою. Маленька Соломійка залишилась з мамою й більше ніколи не побачила рідного батькаМинали тижні, а Дмитро все ніяк не міг звикнути до тиші в порожній квартирі. Спочатку він тішив себе думкою, що зробив правильно, що убезпечився від зради. Але час йшов, і порожнеча навколо лише зростала. Дзвінки до Марічки щоразу лишалися без відповіді. Соломійчину фотографію він встановив заставкою на телефоні, та це лише болісніше нагадувало про те, що справжнього щастя не повернеш аналізами.
Одного дощового дня Дмитро випадково зустрів Оксанку, ту саму сестру Марічки, на ринку. Вона мовчки глянула йому у вічі, а той сам відчув, що у нього в горлі клубок. А потім тихо сказала:
Ти знаєш, що Соломійка першими словами була «тато»? Вона кожного вечора заглядає у вікно, шукає тебе на вулиці…
Дмитро відчув, як щось невидиме обривається всередині. Впевненість, що він усе правильно вчинив, розтанула залишився тільки біль.
Він почав писати листи. До Марічки вибачення, щирі, розгублені, без жодних вимог. До Соломійки казочки про ведмедика, який дуже любив свою донечку й завжди чекав на її усмішку. Жодної відповіді не було. Але писати він не переставав.
І ось одного ранку, коли він поспішав по своїх справах, у скриньці лежав маленький листок, укрившися між рекламою.
Стрімким нерівним дитячим почерком там було написано: «Тату, я тебе люблю. Приходь у парк на свято повітряних кульок».
Дмитро прийшов. У натовпі яскравих кульок і дитячого сміху він побачив Соломійку, яка несміливо тримала Марічку за руку.
Він не сказав нічого, тільки опустився навколішки й тихо обійняв доньку. Марічка стояла, дивилася й мовчала, а очі її були вологі від сліз чи то від болю минулого, чи від надії на новий початок.
Можна пройти аналізи, щоб переконатися в істині. А можна знайти істину в прощенні, у маленьких пальчиках, неспокійно стиснутих у долоні.
Дмитро нарешті зрозумів: довіра це не документ, а вибір, який потрібно робити щодня. І того дня він обрав почати все спочатку із правди, вибачення й любові.
