Бабуся відійшла в кращий світ. Після себе вона залишила непоганий будиночок. Цегляний, з ремонтом, не вистачало зручностей в середині будинку. Вирішу це питання до осені.
Окрім будинку, в мої володіння перейшов садок, власна криниця та Шарик — великий, рудий пес. Все добре, окрім сусіда. Дід, вісімдесяти років, постійно зі мною свариться. Йому не подобається гілка вишні, яка перехилилася на його територію. Я не люблю сваритися.
— Беріть собі ту гілку. Вона дає багато плодів. Наварите собі компоту чи зварите варення.
— Я хочу, щоб ця xpinь не висіла в мене над головою! — Кричав мені сусід.
Різати ту гілку погано для всього дерева. Сусід не слухав мене. Він вирішив вночі зрізати гілку. Сусід впорався з роботою під ранок.
«Впертий сусід мені трапився» — подумала я.
Дід сміявся і кривлявся, коли вранці побачив мене. Він по-варварськи обрізав гілку. Боюсь, дерево не переживе такого.
Все таки, карма існує. Коли дід прийшов знову сваритися зі мною, доля гарно пожартувала над ним. Чварливий сусід рвав мої квіти, бо вони «занадто жовті». Я намагалася його заспокоїти, але дід мене не слухав. Звідкись взялися бджоли. Думаю, далі розповідати не треба. Дід провів місяць в лікарні. Я змогла відновити квітник, а дерево таки почало вмирати. Я не дуже засмутилася. Карма давно покарала чварливого діда.
