Сьогодні у мене був черговий спалах обурення.
У кожній родині є свої складності. Дехто ділить спадщину, немов вовки, дехто бореться із залежностями, а дехто просто втрачає надію. У нас з чоловіком, на перший погляд, не було серйозних проблем. І якби не одне «але» — свекруха. Вона, Марія Іванівна, постійно руйнувала нашу тишу.
Я довго намагалася знайти з нею спільну мову, звикнути, пробачати її витівки. Але чим більше я старалася, тим гірше ставало. Між нами виросла непробивна стіна, що тільки зростала з кожним днем.
Я розумію, який міцний буває зв’язок між матір’ю та сином. Але коли дорослий чоловік у тридцять вісім років лишається «маминим синочком», це вже кінець. Мій чоловік і його мати жили в якомусь своєму світі: шепотілися за моєю спиною, вмовляли щось секретно, а про мою присутність згадували лише тоді, коли вже неможливо було викрутитися.
І от сталася ситуація, яка переповнила чашу мого терпіння.
Наш син, Ярослав, щоліта їздив у село до моїх батьків. Моя мама, лікар, рідко могла взяти відпустку — навіть під час найжорсткіших обмежень вона працювала без відпочинку. А тато вже не міг сам доглядати за онуком через проблеми зі здоров’ям.
Я працюю у великій фірмі, і довга відпустка для мене — мрія. Тому ми з чоловіком вирішили попросити допомоги у його матері. За місяць я все детально обговорювала з Марією Іванівною. Вона із задоволенням погодилася посидіти з Ярославом. Я щиро сподівалася, що можу на неї покластися.
Але за тиждень до мого від’їзду дзвонить телефон:
— Олесю, — радісно повідомила свекруха, — мені дали путівку! Вирушаю на море! Тож з онуком ти вже якось сама.
Я так здивувалася, що спершу навіть не зрозуміла сенсу її слів. Вона нас підставила. Просто кинула.
Пізніше з’ясувалося, що ніякої путівки їй ніхто не «давав». Вона сама все організувала: обрала курорт, купила квитки, замовила номер. І зробила це, чудово знаючи, що мала допомагати нам!
Більше того, перед самим від’їздом Марія Іванівна прийшла до сина з проханням: поливати її теплицю та доглядати за грядками поки вона відпочиває.
Звісно, чоловік працював з ранку до ночі, тож це «завдання» дісталося мені. Але я вже вирішила: досить. І прямо сказала:
— Я й пальцем не рухну. Твоя мати кинула нас у найскладніший момент. Їй важливий її відпочинок — нехай її помідори зів’януть разом із її егоїзмом. Це її проблеми, не мої.
Звичайно, коли свекруха дізналася про мою відмову, почався скандал. ЗвинуТож тепер я сама шукаю спосіб зробити літо сина яскравим, а цей досвід лише ще раз довів — надійніше за себе нікого немає.
